День Незалежності — наше найголовніше свято. Адже наша країна, як США, — до кого їй приєднуватися і від кого чекати «милості»? І як в Америці всі американці, так і в нас — хіба не всі українці? Немає і не може бути інших «українців» на нашій землі!
Громадянами будь-якої держави не народжуються, ними стають. Дуже важко відбувалося всі ці 16 років наше становлення. Всілякі політичні, економічні, культурні струси-кризи йшли одна за одною. І досі передвиборча лихоманка тримає нас, не відпускає. Але, хай там як, усе вже змінилося і назад не повернеться. І всі ми вже зовсім інші. Ми вже змагаємося за прихильну увагу наших людей. Ми вже скрізь позиціонуємо себе як цілком вільна нація. Ми намагаємося позбавити себе всіляких пільг і недоторканності, вже відмовляємося від своїх високих зарплат і пенсій. Ми вже показуємо себе скрізь як віруючих у Бога людей...
Як би ще запевнити себе, що наша незалежність з нами назавжди, як би ще зробити так, щоб здійснювалася вона у нас по-справжньому, дійсно і насправді ! Хіба не для цього вона у нас у крові?..
