Я вскочив у халепу: не зміг долетіти до Белграда для участі в конференції Європейської федерації журналістів. Оскільки прямого рейсу Київ — Белград не було, то мені довелося придбати так званий трансферний квиток, тобто рейс із пересадкою: Київ — Рига — Белград.
Мій літак прилетів у Ригу на десять хвилин пізніше, ніж було заплановано. Стюардеса дала неправильну інструкцію, куди прямувати для пересадки. З літака я вийшов за п’ятнадцять хвилин до відльоту літака на Белград. Зрештою, опинився біля розбитого корита.
Взагалі, це неприємно, але не смертельно. Адже на Белград рухаються літаки з багатьох інших аеропортів. Авіакомпанія, яка здійснювала переліт, люб’язно пропонувала мені вирішити проблему саме таким чином. Хоч як це прикро, але я не зміг скористатися цими пропозиціями, оскільки всі пропоновані країни перебували в межах шенгенської зони, а в мене на той момент не було відкритої шенгенської візи. Якби я прилетів внутрішнім рейсом Європейського Союзу, то теоретично міг би вийти на територію країни, а це було б порушенням кордону. Тому, дізнавшись, що не маю шенгенської візи, представники авіакомпанії лише розводили руками. З «нешенгенських» країн того дня літаки до Белграда вже не літали. Отож, вирішив того ж дня повернутися в Київ — на щастя, о 18.30. був рейс до столиці України.
Доводиться констатувати: наша пісня гарна й нова, починаймо її знову. У час, коли український уряд веде переговори про безвізовий режим з Європейським Союзом, наші громадяни продовжують почуватися людьми другого сорту. Навіть журналісти, яким часто треба негайно виїздити на якусь подію, не уникають цього.
Як завжди, постає слушне питання: що робити? Звісно, найкращий спосіб — це радикальне вирішення проблеми, а саме — скасування для нас віз. Але невідомо, коли команда Януковича доведе ці переговори до кінця. Тож, імовірно, варто вимагати від Європейського Союзу запровадити особливі умови для журналістів, коли візу надавали б представникам нашої професії на тривалий термін і без особливих зволікань. Врешті-решт, ЄС сам має бути зацікавленим у тому, щоб «пишуча братія» активніше відвідувала держави за західним кордоном, розповідала про них у своїх ЗМІ й, таким чином, допомагала Україні ментально рухатися до Європи.
Але й інших громадян не слід обділяти. На випадок виникнення ситуації, в якій я опинився, в аеропортах треба створити спеціальні умови, щоб наші громадяни могли користуватися ними без порушення прикордонного режиму.
А тим часом я звернувся до авіакомпанії, з вини якої опинився в такій халепі. Згідно з правилами ЄС, вона має мені повернути гроші за квитки й виплатити 250 євро компенсації. Побачимо, чи діють ці правила для українців.
