Прочитавши про те, що народний депутат Петро Порошенко на форумі блоку «Наша Україна» заявив з приводу єдиного кандидата в президенти від демократичних сил: «Уся країна знає, хто цей кандидат. Він сидить серед нас», — мимоволі пригадав те, що спостерігав під час минулої виборчої кампанії 2002 року.
В одному з мажоритарних округів на сході країни в народні депутати від блоку «Наша Україна» балотувався сільський трудівник, що заробляв на життя своєю працею, з достатнім життєвим досвідом, який вміє виступати перед аудиторією, добре знає проблеми людей. Під час зустрічей кандидатів у народні депутати з виборцями виступи цього кандидата сприймалися позитивно. Але жоден з кандидатів під час цих зустрічей не міг уникнути запитання: яку політичну партію він представляє? Як тільки він говорив, що балотується від блоку Віктора Ющенка, реакція в залі була приблизно така, як під час появи футболістів московського «Спартака» на полі київського Республіканського стадіону — ставлення аудиторії до виступаючого різко змінювалося, причому подібна реакція повторювалася в різних райцентрах. Я з великою повагою ставився до цієї людини і ніяк не міг зрозуміти причини такої неадекватної реакції — кандидат як особистість сприймається добре, кандидат як представник політичної сили відкидається. У одному з райцентрів після чергової подібної зустрічі я спробував розговорити місцевих жителів, щоб з’ясувати причину такого неприйняття. У відповідь я почув від місцевих жителів: «Він працював прем’єром в уряді Тимошенко, вона боролася з олігархами, а його і не видно було». Така відповідь свідчить про те, що команда Віктора Андрійовича діє чапаєвськими методами — осідлали високий рейтинг лідера і намагаються зрубати побільше дивідендів.
Схід, як відомо, — річ тонка, і на сході більшість виборців, тому керівникам штабів, які в глибокому тилу розробляють стратегію майбутніх політичних баталій, не завадило б враховувати ситуацію на «передовій».
