Задавлені щоденними проблемами елементарного виживання, громадяни України, здавалося б, менш за все схильні обговорювати наявність або відсутність патріотизму в суспільстві. Тому конкурс, який програма «Нова армія» проводила спільно з газетою «День» і метою якого було з’ясувати, «як нам сьогодні виховати патріота України», став своєрідним барометром соціального настрою та віри українців у краще майбутнє своєї країни.
Конкурс, підсумки якого підбили минулого тижня в редакції «Дня», було розпочато 6 грудня 2003 року — в День Збройних сил України. На відміну від інших конкурсів, що проводила наша програма, реакція глядачів була миттєвою. Листи почали надходити майже відразу після оголошення в ефірі.
До Дня Захисника Вітчизни (а саме до 23 лютого тривав конкурс) надійшло 134 листи. Для переможців редакція газети «День» приготувала чудові призи — книжки власного видання «Україна Incognita» та «Дві Русі». А партнери конкурсу — авторизований сервісний центр мобільних телефонів «Сіменс» підприємства офіцерів запасу «Епос» — ще й три сучасниi мобільнi телефони з довічною гарантією.
Проте найцікавіше те, що не призи цікавили в першу чергу наших дописувачів. «На призи я не претендую», — написав, наприклад Ростислав Циганенко, майор запасу з Одеси. До нього приєднуються і десятки інших учасників конкурсу. Та навіть і те, що пiсля його завершення листи продовжують надходити, свідчить, що надто болючу для багатьох українців тему ми зачепили.
Насправді, кожен з 134 учасників вартий окремого призу. І для багатьох такою винагородою є впевненість, що його думку почуто і що це якось вплине на наше життя. При попередньому розгляді листів та й, зрештою, на фінальному засіданні журі (до якого входили головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА, заступник начальника Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України полковник Олександр ДАНЮК та генеральний директор підприємства офіцерів запасу «Епос» підполковник запасу Сергій КОЖЕНЕВСЬКИЙ) головним критерієм відбору було визначено практичну дієвість та результативність порад — як нам, все ж таки, сьогодні виховувати патріотів. Трохи прикро, що частина учасників лише констатували факт недостатньої уваги держави, батьків, школи до справи виховання патріотів. Ось, мовляв, потрібно, щоб держава приділяла більше уваги цьому питанню. Ось потрібно .... потрібно ...
Тому серед переможців опинились люди, чиї справи сьогодні мали б бути взірцем для інших, небайдужих.
Один iз таких людей — Олександр Іщенко з м. Гуляйполе Запорізької області, який після проходження служби в елітному підрозділі однієї з частин спеціального призначення повернувся до рідного міста і заснував військово-патріотичний клуб «Патріот». Хлопці з цього клубу беруть участь у фестивалях козацьких бойових та традиційних мистецтв, перемагають в обласних та всеукраїнських турнірах. «Духовна основа нашого клубу: «Щоб навчатися захищатися, потрібно не так багато часу. А на те, щоб навчитися любити і прощати, знадобиться все життя» , — написали нам з Гуляйполя.
Інший лист-переможець написаний підполковником Валерієм Гавриленком, заступником командира 68-го ремонтно-відновлювального полку з виховної роботи.
«Я свій шлях обрав свідомо, — пише Валерій, — а деяких «захопила зненацька» незалежність України. Не всі офіцери на початку 90-х були в захваті від продовження служби в Збройних силах України. Скільки тоді (і ще зараз) можна було почути скептицизму, цинізму... Характерною рисою має бути в першу чергу знання та використання державної мови. Дуже прикро і навіть смішно дивитись і слухати молодого солдата з україномовного села, який через місяць-два служби в Збройних силах починає на «ломаном русском языке» говорити: «Товаріщ лєйтєнант, разрєшитє обратіться». Все це стає можливим внаслідок копіювання своїх старших службовців, в першу чергу — командирів...»
Валерій Гавриленко пише, як ще в 1994 році в званні капітана Збройних сил, втомлений невдачами на фронті боротьби за українську мову в полку та гарнізоні, як член спілки офіцерів України за власним підписом видавав солдатам своєї роти довідки, де було вказано, що рядовий такий-то відповідно до Закону має право не реагувати на команди та розпорядження, віддані неукраїнською мовою, не зобов’язаний знати мови сусідніх держав та має право на перекладача. «Цей неофіційний, можливо, не правовий документ може видатись смішним, але викликав на той час і агресивну реакцію одних, і подив інших, але все ж таки примусив задуматись багатьох моїх товарищiв по службi та начальників». Багато порад є в листі підполковника Гавриленка, але як він наголошує: «Ще багато чого можна писати, але хотілося, щоб тема патріотизму стала домінуючою в реформуванні Збройних сил. На що і сподіваюся» .
А от третій лист-переможець зовсім інший. Пише службовець української армії Наталія Коваль, член жіночої ради містечка військової частини А-0543: «Можна написати цілу дисертацію на цю тему. Я напишу, як наша сім’я робить це щодня» . Головний герой листа — глава сім’ї прапорщик Анатолій Коваль, що має п’ять братів, і всі також носять погони.
«Вислуга мого коханого — 15 років. Строкову службу проходив в 1989 — 1990 рр. у Нагірному Карабаху. Зараз він старший прапорщик. Зовсім не вживає спиртного, дуже любить нас, свою сім’ю. Кілька років тому, коли масово звільнялись військові, шукаючи кращої долі, наша сім’я вистояла. А наш тато за мізерну платню служив сапером у групі розмінування, за що має посвідчення учасника бойових дій. Чотири роки тому ми всі переїхали у військове містечко частини 0543. Навколо — ліс. Самі розумієте, скільки труднощів — але ми все долаємо. І ми разом. Це і є наше виховання. Ми пишаємося своїм татом — військовим. А він дуже любить свою професію. Робіть так, щоб ваші діти вами пишались і любили вас».
Здається, все просто, але наскільки правильно і дієво.
І ще один — «позаплановий» переможець. Прочитавши листа учениці восьмого класу з мiста Валки Харківської області Ольги Чепкіної, журі вирішило також нагородити й її.
«Хочу вам зізнатися, — пише Оля, — що я не служу а армії. Я лише навчаюсь у восьмому класі, але мрію стати військовою». На питання «Як виховати патріота України», Ольга відповіла цілим твором. Ось декілька уривків з нього:
«Люблять люди і пустелю з 50-градусною спекою, і вічну мерзлоту, і скелясті гори з небезпекою вулканів — бо там вони народились. А нам, Українцям, є за що любити Україну: прекрасний клімат, усі чотири пори року мають свою гармонію, вона багата, має сиву, цікаву історію, а головне — скільки справжніх лицарів народила ця земля... Важко не любити свій край. Але ще важче його любити таким, яким є сьогодні. Національно-свідомі люди розуміють, як важко зараз у молоді виховати почуття патріотизму, а без цього почуття не буде й України... Адже Україна потихеньку розкрадається, розпродається і руйнується. Врятує її лише патріотизм і національна свідомість. Люди! Схаменіться! Не живіть одним днем, не хапайте, життя — це не матеріальні блага, це щось більше і вище. Це почуття щастя, затишку і користі свого існування... Попри все я вірю у своїх друзів, однолітків, сучасників. Молоді сили, що показали не декларативний патріотизм, здатні виправдати найкращі сподівання Української нації, написавши на своїх прапорах лише слово «Патріотизм»...
Після визначення володарів головних призів журі конкурсу шляхетно вирішило збільшити коло переможців за рахунок заохочувальних призів. Так, газетою «День» було надано ще шість додаткових комплектів книжок. А офіцери запасу з «Епосу» обіцяли окремо нагородити учня 10-го класу з м. Хмельницького Юрія Зайця, який запропонував створювати спеціальні комп’ютерні ігри для підлітків з головними героями — українськими військовими. Та взяли на себе добровільне зобов’язання заохотити ще 50 авторів найцікавіших листів.
Переможців визначено, але листи продовжують надходити. Глядачі пишуть про наболіле, сподіваючись, що їх почують. Бо знають — саме патріотизм сьогодні здатен витягнути нас із злиднів та зробити Україну не тільки географічним, але й економічним, політичним, культурним центром Європи. Все необхідне для цього маємо. А отже, конкурс завершено і... конкурс триває. І головним призом в ньому має стати справдi незалежна, могутня і багата Україна, збудована руками патріотів.
