Публікація Юрія Покальчука «Туга за гуманізмом чи тоталітаризмом?» («День», 25 лютого 2000 р.) викликала велику і неоднозначну читацьку пошту. Сьогодні ми знайомимо вас з чотирма читацькими листами, які, на наш погляд, найкраще відбивають різноманітність думок і аргументів відносно нинішньої популярності телесеріалів радянської доби.
ОЛІГАРХИ ВИЙШЛИ З ЛИЦАРІВ РЕВОЛЮЦІЇ
Туги як такої зовсім нема. Є прямий розрахунок олігархів, які мають у власності телеканали. Українська нація, за незначними винятками, досі залишається нацією безбуржуазною.
Вибори Президента призвели до перерозподілу влади (Тетяна Метельова. Перші наслідки олігархічної революції. «Самостійна Україна» №3 (356), 15.02.2000). Зусилля комуністів у Верховній Раді було спрямовано на те, щоб не давати розвиватись сільському господарству та промисловості. Тепер ці комітети в руках олігархів, і комедія з приватизацією має тривати. Справа Лазаренка показала, хто обкрадає Україну; на Президента лягла відповідальність перед Заходом і народом щодо покращення життя останнього.
Якби гроші і ЗМІ були в щирих українців, то вони знайшли б, що показувати на телебаченні. А так... Якщо показувати деякі американські детективи про сенаторів-злочинців, то це наводить на небажані аналогії та асоціації. Інша справа — радянські фільми: там окремі «погані» люди, зрадники, здійснюють злочини. А боротьба з ними за «радянськими» стандартами під силу тільки в жорстко централізованому тоталітарному суспільстві «лицарям революції».
Не має значення, що ці «лицарі» насправді замазані по вуха в крові того ж народу. Тому вся ця злива показухи радянських фільмів на ТБ йде до одного — справедливість може бути тільки там, де править «вождь» або президент, або диктатор, який думає за народ. Треба пам’ятати, що більшість олігархів вийшла з комуно-номенклатурного середовища, тому їм близькі ці фільми. Олігархи демонструють своє культурне та ідеологічне убозтво при блискотінні своїх грошей (у закордонних банках?).
Впадає в очі, що ні Президент, ні Верховна Рада не засудили війну в Чечні, і лише 81 депутат ВР проголосував за вихід із Міжпарламентської асамблеї СНД. Так що Росія для них залишається «запасним маршрутом»!?
Я вже не кажу про те, що майже за дев’ять років незалежності можна було збудувати нафтотермінал, визволивши Україну з російського зашморгу енергоносіїв.
Олександр РАЧЕК,
кандидат фізико-математичних наук
Київ
«ШТІРЛІЦИ» ВРЯТУВАЛИ НАС ВІД ФАШИЗМУ
Шановна редакціє, прочитала в газеті «День» №34 «твір» Ю. Покальчука.
Писання його справді феноменальне, тому не можу промовчати. Прагне він у Європу, до демократичного суспільства. А як у нього самого щодо демократії?
Не подобаються йому фільми з нашого минулого життя, а комусь не подобаються фільми нинішні, з нескінченними сценами у ліжку, стриптизом, збочинцями. Якщо йому така «мораль» підходить, нехай дивиться на оголену «мадам сіжу». Телебачення багатоканальне, дивись, чого душа бажає. І нав’язувати усім своє кредо — це вже дійсно недемократично.
Подобається йому чи не подобається те, що було в нас — це його проблеми, і не треба свої проблеми виносити на суд людей, це неінтелігентно.
Усе, що було — це наша історія, а без історії не буває майбутнього, і знають про це навіть школярі.
А що стосується Штірліца, скажу так — дійсно, на щастя, були такі люди, і їх було багато. Вони врятували нашу Батьківщину і ту ж Європу від фашизму. І за це низький їм уклін і вічна пам’ять. Врятували вони й ось таких покальчуків від фашистського рабства ціною свого власного життя.
Нехай не обурюється пан Покальчук, але сам Президент України й зараз віддає данину поваги й приносить поздоровлення Героям Великої Вітчизняної.
Хотілося б, щоб мого листа прочитали літератору. Можливо, стане йому соромно?
А, можливо, кипить у ньому злоба? Тоді він шкідлива людина для суспільства. Бо світ врятує тільки любов до ближнього.
Нінель ВЛАДИМИРОВА
Київ
«ВІВАТ, КОРОЛЬ, ВІВАТ...»
«Нашестя» радянських фільмів певного ідеологічного забарвлення найбільш характерне для каналу «Інтер», чий інтернаціоналізм в основному стосується Росії. Після завершення парламентських виборів у Російській Федерації на «Інтерканалі» пролунало задоволення успіхом «Единства», а приголомшливий альянс путінців і зюгановців проголошено перемогою «здорового глузду». І коли після цього «косяком» пішли «андроповські» серіали і власні медіа-проекти чекістської тематики, відразу спало на думку, що ця акція є своєрідним внеском у передвиборну кампанію пана Путіна — колишнього розвідника. Це свого роду ретро-кінематографічний мажорний акомпанемент реставрації комуністично-чекістської держави у Росії.
Для чого потрібна «Інтеру» «агітація за Путіна»? Важко відразу зрозуміти всю «крутість» сценарію. Можливо, вже підібрали аналогічного нашого «наступника». Або це звичне шаркання авансом перед майбутнім «старшим братом». «Добре», що немає ризику набити гулю помилковим поклоном «не тому» — «вибір» стовідсотковий.
І от уже за допомогою самобутніх кінообразів, створених талановитими акторами минулого, ретушують, прикрашають маловиразний портрет політика, який зневажає Мораль, який безперестанку нарощує свій рейтинг на трагедії війни так само буденно і демонстративно, як накачують м’язи борці на татамі.
Коли я спостерігаю за цим тріумфальним поступом у президенти, завжди паралельно виникає асоціація з іншим політиком і з іншими виборами. Він теж колись працював у системі розвідки і контррозвідки. Особистість яскрава і неординарна, політик європейського рівня, який сповідує моральні й демократичні цінності, веде до згуртування українського суспільства на засадах Патріотизму і Європейського вибору. Звичайно ж, ідеться про Є.К.Марчука.
І в тих передвиборних баталіях його портрет підступно затушовували замовлені телемазії, як-от плюндрують шедеври Майстрів бездарні копіювальники. Саме в той період усі наші телеканали демонстрували не героїчних Штірліців і Кольцових, не романтику боротьби чекістів із бандитами, а жахи війни бандитів-енкаведистів з народом. При цьому телеманіпулятори присвоїли собі роль «відважних першовідкривачів» білих плям історії.
Так, замість того, щоб бути для телеглядачів джерелом правдивої інформації, високих духовних і культурних цінностей, телебачення часто перетворює людей на підданих Королівства кривих дзеркал, яке нав’язує їм своїх «голих королів».
Галина АЛЕКСАНДРОВА, бібліотекар ВАТ
«Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»,
Маріуполь
ІЗ НЕЗАЛЕЖНІСТЮ ДОВЕДЕТЬСЯ ПОЧЕКАТИ?
Ваша газета, «Бизнес» і «Зеркало недели» залишаються небагатьма друкованими виданнями, які, на мій погляд, намагаються зберегти обличчя і виявити інтелект. На відміну від телебачення та інших газет.
Ви отримали листа — заяву для преси відомого літератора Юрія Покальчука (далі В.Л.) В.Л. Явно недостатньо його літературної популярності. Йому не дають спокою лаври Лапікури. Звичайно, не міг В.Л. прочитати у тому ж номері газети статтю Н.Лігачової про наше рідне телебачення. Однак навряд чи й це допомогло б йому. Не можуть наші нью-номенклатурні (раніше застосовувався епітет точніший) інтелігенти зрозуміти того, що перш ніж руйнувати та забороняти, треба щось створити.
Якими б пропагандистськими не здавалися серіали, які сьогодні згадує В.Л., якісно, інтелектуально вони не порівнянні з фільмами, що створюються сьогодні в Україні. На жаль. І пропагують вони здебільшого змістовність, глибину, порядність, майстерність творців, аніж радянський лад. І тому ще довго будуть цікавими. А нездатність створити щось подібне і викликає обурення відомого літератора.
Не можна не погодитися з твердженням Н.Лігачової про те, що незалежність народжується і вмирає передусім в інтелектуальній, духовній сферах, а потім уже в економіці та політиці. У нас же вийшов викидень. І якщо ви, Наталю, вірите, що інтелектуальна потенція може у когось виявитися в оточенні відомих телеперсонажів, навіть під стимулюючим впливом І.Драча, ви наївні.
Тому і з незалежністю доведеться почекати. Можливо, знову довго.
NN, Київ
