Приємно святкувати день народження, коли, аналізуючи ще один прожитий рік, ти з чистою совістю можеш сказати — час витрачено недаремно. Сьогодні, в день тринадцятиріччя газети, ми впевнено кажемо: ми добросовісно працювали, і за останній рік маємо чимало здобутків. На наших шпальтах з’являлися нові цікаві імена, теми, проблеми, події, ми їздили Україною, зустрічалися з непересічними людьми. Для себе і для своїх читачів ми відкрили чимало важливого. А однією з головних цьогорічних подій у «Дні» став вихід двотомника знакових статей, що публікувалися від часу заснування газети (1996 рік) і до сьогодні — «Екстракт 150».
Усе це — копітка щоденна робота невеликого, проте самовідданого колективу. Однак ми б ніколи не осягнули її, якби не наші автори, читачі, експерти, партнери. Тому не дивно, що саме до них ми звертаємось в День народження «Дня». Отже, мій «День»: мої думки, мої емоції, мої враження.
«ТАК ТРИМАТИ!»
Леонід КРАВЧУК:
— Коли я кожного дня приходжу на роботу, у мене на столі завжди лежить газета «День». Ця газета, на мій погляд, для людей підготовлених, мислячих, які вміють аналізувати. Непідготовленим людям, які не мають відповідних знань (про політику, економіку, культуру, історію, філософію), читати «День» непросто, але намагатися потрібно! Матеріали, опубліковані на сторінках «Дня», представлені в широкому та глибокому плані. Якщо ти прочитав статтю у вашому, в нашому «Дні», будь упевнений: ти матимеш повне уявлення про проблему.
У чому перевага «Дня» в порівнянні з іншими виданнями, які я читаю? Більшість газет дають лише загальну картину. Вони інформують, що сьогодні сталося те і те. Однак на запитання: «а чому воно сталося так, а не інакше, які глибинні причини та вірогідні наслідки?» більшість видань не дають відповіді. Це називається інформаційний пакет.
А ось газета «День» не лише повідомляє про подію, але й аналізує причини, дає коментарі (які могли бути інші варіанти тощо) та наслідки — для держави, для влади, для народу. Одним словом, «День» — аналітично-професійне видання, в якому завжди наявний конкретний аналіз конкретної ситуації у конкретному сегменті життя суспільства.
У День народження «Дня» можу побажати лише одне: «Так тримати!»
«ВИ — СПРАВЖНЄ УКРАЇНСЬКЕ ВІКНО ДЛЯ ВСІЄЇ ЄВРОПИ»
Марек СІВЕЦЬ, депутат Європейського Парламенту:
— На ще одну річницю «Дня» хочу побажати вам усього найкращого. Я гадаю, редакційна команда робить фантастичну роботу, і хочу вам подякувати за це. Оскільки я не можу читати друковану версію регулярно, то інтернет-версія — це те, що я бачу найчастіше. Це чудова ідея — випускати газету трьома мовами — ви справжнє українське вікно для всієї Європи. У той же час — через мою колонку — ви моє особисте вікно в Україну. Кожен раз, коли я зустрічаю українських політиків, вони згадують мої статті, які я пишу для «Дня». Можливо, вони намагаються бути ввічливими, як це радять ваші дипломати. У будь-якому випадку — це завжди добре, і означає, що у вас дуже хороші дипломати. Зрештою, є щось добре від мого невеликого внеску, кожна розмова — незважаючи навіть на найбільш серйозні теми — починається в чудовій атмосфері.
І ще раз — усього найкращого!
«Дню» вдається бути вірним одній політичній лінії — це, насамперед, український патріотизм»
ПРО МІЙ ДЕНЬ І ВИДАННЯ ДЛЯ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ
Ігор ПАСІЧНИК, доктор психологічних наук, ректор Національного університету «Острозька академія»:
— Мій особистий день багато в чому змінився після знайомства з газетою «День», а особливо після знайомства з її головним редактором Ларисою Івшиною. Ця людина може впливати не тільки на формування іншої людини, але й на формування цілих колективів.
Можу з впевненістю сказати, що в досягненнях Острозької академії, у тому, що я отримав звання Героя України, є велика заслуга саме Лариси Івшиної особисто, як члена спостережної ради Острозької академії, як людини, яка вболіває за нашу академію, яка змогла зорганізувати у нас в університеті дуже багато цікавих зустрічей, привезти сюди людей, які зацікавилися університетом і надали йому матеріальну підтримку.
З моменту знайомства з головним редактором Ларисою Івшиною не тільки я, а й увесь наш колектив щоденно читає газету «День». Безумовно, ми її читали і до того, але з моменту знайомства це стало своєрідним ритуалом. Тому з упевненістю можу сказати, що Острозька академія є найбільшим «підпільщиком» газети «День». Це є свідченням того, наскільки газета популярна в нас. Якщо порівнювати з іншими газетами, «День» — це справді видання для інтелектуалів. Мої друзі професори, ректори, доценти, знайомі студенти читають цю газету й говорять, що у «Дні» можна знайти ті рубрики, там піднімаються такі теми, які дають поштовх для осмислення і політичних подій, і мистецького, і громадського життя. І зрештою газета просто є цікавою.
Крім цього, «День» чи не єдина газета в Україні, яка виходить англійською мовою. І мені так приємно було під час візиту до США, що хоч єдина українська газета в повному розумінні цього слова справді читається і нашою діаспорою, і представниками інших націй. Це єдина газета, з якої іноземні громадяни черпають інформацію про Україну. Звичайно, хотілося б, щоб таких газет було більше, вже порівнюючи хоча б з кількістю англомовних перекладів російських друкованих видань.
Але усвідомлюючи це, хочеться ще раз наголосити, що газета «День» єдина заповнює цей інформаційний вакуум українських ЗМІ за кордоном.
Розкажу один пов’язаний із «Днем» епізод. Канадський мільйонер, прочитавши моє інтерв’ю в англомовному номері газети, став меценатом Острозької академії. І це є свідченням того, що мій день розпочинається з газети «День» і мій день пов’язаний з газетою «День», бо газета «День» — це є мій день.
Коли говорити про мої емоції, то, читаючи газету «День», перш за все, відчуваєш інтелектуальні емоції. Найвищі людські емоції, які пов’язані з інтелектом, викликаються саме цією газетою.
«БУТИ ВІРНИМ ОДНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ЛІНІЇ — ЦЕ УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ»
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США:
— Я думаю, тільки газета «День» повністю відповідає формату тієї української преси, яка повинна існувати в нашій державі. У «Дні» ми бачимо той серйозний огляд політичних та економічних українських новин, надзвичайну увагу видання приділяє міжнародним питанням. Проект Синдикат є в цьому плані дуже показовим, оскільки там виступають знані політичні діячі. Разом з тим, газета «День» є вчителем нації, молоді, оскільки дуже багато уваги приділяє питанням історії. Крім того, видання є щоденним, тобто має переваги перед тижневиками і відгукується на різного роду події моментально. Наприклад, я знаю, що відбулася подія, далеко не відома широкому загалу, і дивлюся: «День» дає реакцію, це дуже тішить. Для мене важливою є ще одна властивість газети — вона звертається до непрофесійних авторів, до широкого загалу, веде з ними діалог, диспут, полеміку. Також важливою рисою видання є активна участь студентства, адже це майбутнє України, інтелектуали, які можуть на сторінках газети реалізувати свої здібності, висловити погляди. Іноді мені здається незбагненним, як вдається газеті віддзеркалити таку багатоманітну і суперечливу дійсність і в той же час бути вірною одній політичній лінії — це, насамперед, український патріотизм.
Показником моєї зацікавленості у газеті є те, що я роблю вирізки з газети — найцікавіші статті. У мене є список улюблених матеріалів, і він постійно поповнюється. Ці статті я даю своїм знайомим, оскільки публікації дуже високої якості, несуть багато нової інформації. Я б хотів виділити з останніх публікацію Сергія Грабовського, який дає глибоку трактовку історичних тем, це статті Юрія Райхеля, Юрія Шаповала. Це все дуже серйозні газетні виступи, які залишають помітний слід. П’ятдесят відсотків усіх моїх вирізок з газет — це матеріали «Дня».
Я пригадую, що коли я повернувся з-за кордону (а я там провів десять років), мені було дуже важко адаптуватися до цього життя. Це зрозуміє будь-хто, хто буває у відрядженнях. Коли я приїхав до України, побачив, що багато людей мого покоління вже відійшли у вічність, що в українців змінилося світобачення, інші особи почали з’являтися на політичному небосхилі. Але газета виявила до мене інтерес, я відчув, що потрібен, і почав друкуватися в «Дні». Тепер ця газета для мене — номер один.
«ДЕНЬ» — ЦЕ МОЇ ОСМИСЛЕНІ ГОДИНИ»
Христина СТЕБЕЛЬСЬКА, головний редактор Першого Національного каналу:
— «День» — це найулюбленіша полиця моєї бібліотеки, якій я приділяю свій вільний час. У мене зібрана, певно, вся бібліотека видання — від «Україна Incognita», книжок Джеймса Мейса до фотоальбомів фотоконкурсів «Дня». Я постійно на вашому сайті — зранку, в обід, кожного вечора. Я можу свою думку довірити вашій газеті, адже вона вчить мене прискіпливо ставитися до всього. За друкованим словом «Дня» я стежу, я його аналізую, воно вчить мене толерантності, виховує мудрість розпізнавати різноманітні життя, віхи нашої історії. Направляє думку на істинно правдиві речі, а не фальшиві псевдоновини. Надає відповіді та розв’язання складних питань, створює сторінки самоповаги. Коли ти знаєш правду, то ти стаєш сильнішим, тому, якщо хочеш бути успішним в Україні, маєш читати «День». «День» — змінює парадигму мислення сучасних українців, ставить перед собою дуже важливий виклик. Дає розуміння, що Україна — це рівноправний творець європейської історії. Тому у мене немає дня без «Дня».
Слід пам’ятати, що українці горді, а не гордовиті — це дає зрозуміти ваше видання. Ваше видання для мене — журналістський лакмус справжньої дійсності, це пожива для спілкування. Я щиро вдячна всій вашій команді, а також головному редакторові — Ларисі Івшиній, бо вона, певно, одна з небагатьох, або єдина, хто розуміє, що таке мить вічності на фото. Я обожнюю ваші фотовиставки, і навіть мрію про те, що колись у власному кабінеті створю цілу галерею фото від «Дня». Кожне фото ніби про мене, про мою сім’ю, життя.
Дякую вам за прекрасні мандри Україною — в глибинки до збіднілої інтелігенції, котра вже давно чекає на достойного співрозмовника. Мої улюблені автори — це Лариса Івшина, Клара Гудзик, Сергій Кримський. Завдяки таким авторам читачі «Дня» не самотні. Щодня я вами тішуся, горнуся до вас, радію, і щодня я разом із вами. «День» — це мої осмисленні години. Це сторінки живої правди. «День» — це європейське обличчя України.
«... — ЕКСПЕРТ ІЗ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ»
Людмила ФІЛІПОВИЧ, доктор філософських наук, професор:
— Найперше, я б хотіла привітати читачів газети «День», а також тих, хто долучається до творення такого суспільного явища як «День». Адже це не просто газетні шпальти — це настрій, глибина, позиція, світогляд. 13 років — немаленький термін, який немає нічого спільного із забобонами стосовно цієї дати, адже кожен новий рік — це нові думки, теми, спостереження. За цей час газета набула свого образу, характерного обличчя, стала однією з найнезалежніших видань серед засобів масової інформації України.
Мені дуже імпонує актуальність «Дня» — з нею ми можемо слідкувати за життям країни, окремого її громадянина — як елітарного, так і пересічного, зайнятого в бізнесі чи у наукових сферах. Газета дуже швидко реагує на ті проблеми, які реально хвилюють суспільство, яскраво висловлює свою національну позицію. До того ж не послуговується на своїх шпальтах гучними гаслами, а працює тихо і впевнено, справляючи вплив на спосіб мислення людей, на їхню ментальність. Проекти, які розпочала газета «День» у сфері культури, освіти, зокрема, проект пов’язаний із Острозькою академією, перш за все націлені на виховання майбутнього покоління, на усвідомлення його рівня та способів покращення якості життя.
Мені дуже приємно, що газета «День» на своїх шпальтах пропонує думки експертів, науковців, культурних та політичних діячів, які мають глибокий погляд на проблеми та їх вирішення, несхожі позиції та аналіз. Одним словом, коли я тримаю в руках це видання, я знаю, що це інтелігентна, інтелектуальна преса.
Газета «День» на чолі з пані Івшиною гуртує, консолідує навколо себе патріотичних і розумних людей, які знають, що потрібно країні та її громадянам, які щиро закохані у власні традиції, мову, культуру й прагнуть їх розвивати, оспівувати. Зачіпаючи на своїх шпальтах забуті болючі сторінки української історії, газета тримає зв’язок із минулим, спонукає читача шукати відповіді на актуальні запитання у минулому.
«... — ЦЕ ГЛИБИНА ІСТОРІЇ»
Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, голова Українського інституту національної пам’яті:
— Український інститут національної пам’яті регулярно виписує газету «День». Крім того, я вже багато років її читаю. Зараз «День» набуває все більшого авторитету серед інтелігенції та громадськості України. Дуже глибокі статті, що стосуються історії України, а саме трагічних сторінок історії нашої держави. Важко зрозуміти, кого з політичних кіл газета підтримує, проте, я вважаю, саме це і сприяє об’єктивності висвітлення подій та фактів. Саме тому вона користується пошаною серед людей. Я бажаю вам і надалі мати свій почерк, характер, дописувачів, а редакції газети — жити щасливо.
«МІСІЯ «Дня» — ПОРОЗУМІННЯ СУСПІЛЬСТВА»
Рефат ЧУБАРОВ, президент Всесвітнього конгресу кримських татар, заступник голови меджлісу кримськотатарського народу:
— Я читаю багато газет, і бачу: багато з них — це трибуни для звинувачень, для конфліктів, для «чорнухи». Я радий, що газета «День» — не така. «День» серед інших газет виділяється стриманістю, розважливістю, високим інтелектуальним рівнем своїх матеріалів, підкресленою увагою до вузлових питань, які хвилюють всіх у нашій країні — проблем історії, економіки, політики, культури, а також аналізом світової політико-економічної думки. Коли я потребую правдивої інформації з того чи іншого проблемного питання життя нашої країни — звертаюсь до шпальт газети «День» і знаходжу об’єктивні відповіді. Тому, вітаючи колектив журналістів «Дня», який я дуже поважаю, я хочу підкреслити: найактуальнішою проблемою гуманітарно-політичної сфери в нашій країні є відсутність узгодженої істинної думки у різних прошарків народу з вузлових напрямів розвитку держави. Це не дивно, це витікає зі складності нашої історії. В ній важко розібратися. А отже завдання газети — працювати для того, щоб між всіма верствами народу склалася ситуація порозуміння, злагоди, єдності «в думках, діях та помислах», як говорив великий мислитель кримськотатарського народу Ісмаїл Гаспринський. Я можу стверджувати, що саме цю місію газета «День» виконує набагато успішніше за інші видання, але саме тут і є найбільше поле для подальшої роботи. «День» на вірному шляху, але попереду в усіх нас ще дуже багато роботи, і хай натхнення не покидає вас.
Велике значення мають у цьому плані історичні книжки, видані в «Бібліотеці газети «День». Я зараз розумію, що без цих книжок жодна історична та соціально-політична бібліотека країни була б неповною. Особливо це стосується такого складного регіону як Крим. Тому я бажаю вашим журналістам і видавцям нових сил і нових ідей. Я впевнений, що практично всі гуманітарні інституції вважають «День» та його книжки — настільними посібниками як для власного осмислення соціально-економічних процесів у країні, так і для наукового пошуку, викладацької роботи, розробки соціально-економічних та політичних планів на перспективу.
«... — ТРИБУНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЕЛІТИ»
Володимир ПРИТУЛА, керівник Громадського комітету з моніторингу свободи слова в Криму:
— Традиційно в різних державах засоби масової інформації мають виконувати місію інформування народу та контролю влади. В Україні, яка лише проходить період болісного становлення держави та формування політичної нації, цієї місії замало. Тому в Україні до традиційних місій засобів масової інформації додається ще одна — бути майданчиком для обговорення інтелектуальною елітою країни завдань, процесу та нових ідей по формуванню держави і становленню політичної нації. І ось саме ця місія є тим критерієм, яким в Україні перевіряється зрілість ЗМІ. Багато з них — то рупори політичних партій, ангажовані трибуни для партійних лідерів, які не є майданчиками для народних дискусій. У нас ще дуже мало газет та інших ЗМІ, які б і самі чули голос народу, і надавали слово його представникам, в першу чергу інтелектуальній еліті — аналітикам, незалежним політологам, економістам, історикам, ученим.
Я радий, що «День» — один із небагатьох винятків. Газета, яка не тільки є конструктивною опозицією до влади; газета, яка не боїться сказати владцям слово правди, істини, — але, виконуючи місію інформування народу, служить майданчиком для обміну думками, для випробування та обговорення ідей державотворчості та єднання політичної нації в нашій країні. З цієї точки зору «День», який я радо вітаю з черговою річницею з дня виходу першого номера, є дійсно загальнонаціональною щоденною газетою, трибуною для інтелектуалів, «круглим столом» для аналітиків, «науковим симпозіумом» для вчених, корисним та захоплюючим читанням для різних верств інтелігенції — вчителів, інженерів, лікарів, політиків, державних службовців.
Саме «День» одна з небагатьох в Україні газет, яка найповніше, — найадекватніше! — виконує свою місію в складний період становлення державності та формування політичної нації. Тому бажаю всьому колективу натхнення і нових творчих знахідок.
«День» БЕЗЦІННИЙ СВОЇМИ АВТОРАМИ»
Євгенія СОХАЦЬКА, професор Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка:
— Для мене газета «День» (вкотре уже повторююсь!) є взірцем справді української преси, якісної журналістики. Моє оточення (а це передусім викладацький колектив університету, студенти) так і сприймають газету.
У газеті піднімаються актуальні питання культурно-літературного життя, проблеми української духовності. Жодного ювілею визначних людей не оминає газета своєю увагою. Систематично також подаються репортажі про мистецькі виставки, імпрези, театральні вистави. Все це є цінним матеріалом для духовного розвитку.
«День» оперативно реагує на всі важливі події світового та українського життя, політичні перипетії останнього часу. Вдалою формою подачі такого матеріалу є наведення коментарів відомих громадських та політичних діячів, політологів тощо.
Особливо ми всі любимо п’ятничний номер газети, він завжди є своєрідною міні-енциклопедією українського і європейського життя.
А ще «День» безцінний своїми авторами, експертами, авторитетними в Україні людьми, які так вдало «зібрані воєдино» у найновішому виданні «Бібліотеки газети «День» — книзі «Екстракт-150».
Хотілося б висловити таке побажання редакції. З огляду на кризу, не всі можуть передплачувати ті чи інші видання. Тому бажаною була б в газеті рубрика «Огляд преси», де подавався б дайджест інших видань, як це, приміром, робила газета «Рада», перша солідна українська газета в Києві (1906-1914 рр.). Це збільшувало б інтерес до газети, дало б можливість зацікавленому читачеві (а саме таким є читач газети «День») тримати руку, як кажуть, на пульсі доби...
А чого варта неоціненна робота Лариси Олексіївни з молоддю — Острозький клуб інтелектуалів, Літня школа журналістики, творча співдружність з вищою школою («Мої університети», 2006). Уже тільки за це можна назвати «День» доброю школою виховання, виховання проукраїнських устремлінь.
Я вже говорила на презентації «Екстракту-150» на Львівському форумі видавців, що «День» певною мірою вніс корективи в моє життя. Був, зізнаюся, в мене непростий період, коли я почувалася не дуже комфортно, бо втрачено було взаєморозуміння з людьми, яких я вважала достатньо близькими і яким дуже довіряла...
І тут у моєму житті з’явилася Лариса Олексіївна. З нею я познайомилася ще у 2003 році, під час святкування 85-річчя нашого університету. У її особі я знайшла духовну підтримку й розуміння тієї справи, яка стала моїм важливим смислом упродовж останніх двох десятиріч. Маю на увазі наші домагання щодо присвоєння імені Івана Огієнка (митрополита Іларіона) Кам’янець-Подільському національному університету, фундатором і організатором якого він був.
Моя співпраця з газетою «День» є для мене значним стимулом для активного творчого життя, джерелом натхнення та прилучення до інтелектуальної діяльності.
Нехай завжди буде «День»! Нехай продовжує шукати і писати про «білих ворон» у нашому суспільстві! У цьому його неповторність, чарівність і вишуканість смаку!
«...СТОЇТЬ НА ПОЗИЦІЯХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ»
Юрій ПШЕНИЧНИЙ, читач і автор «Дня», Дніпропетровськ:
— День асоціюється зі світлом, а світло — зі світом. У нашому білому світі, який, насправді, кольоровий, безперечно, основний — білий колір. А джерелом його є Сонце, яке дає енергію всьому живому на землі. І кожен день у нашому житті розпочинається зі сходу нашого древнього світила. Саме день уособлює собою життєтворче начало, сили добра, адже всі добрі справи творяться саме цієї пори.
Після довгої ночі бездержавності, що панувала на нашій землі, настали дні державотворення. Ці дні важкі й не завжди результативні, як дні Божого творіння. Але щодня всім нам потрібно робити свою справу, щоб, зрештою, настав той день, коли нація усвідомить, що вона є самодостатньою, і зможе побороти недугу національного нігілізму, який заважає їй сьогодні самостверджуватися у цьому складному світі.
Колектив газети «День» упродовж років свого існування робить святу справу — стоїть на позиціях державотворення. Шпальти газети є своєрідною трибуною, де можна висловити свою думку з тієї чи іншої проблеми, яка хвилює суспільство, довести свою позицію до громадськості.
Газета намагається допомогти тим нашим співвітчизникам, які, на жаль, не ідентифікують себе з невід’ємною частиною великого європейського етносу, яким насправді ми є, усвідомити себе його єдиним цілим.
Життя плине за законами Всесвіту, а ми — його маленька частинка. Наш народ за часи свого існування мав багато випробувань, які він пережив. Тож на цій благодатній землі лише ми самі зможемо навести лад. Ми — велика родина, в якій часом виникають не досить толерантні стосунки, але доля боронить нас від лиха, що сьогодні не обходить інші народи. У нас є хліб. У нас є пісня, яка є душею нашого народу. Нам бракує лише поваги до себе і свого ближнього. І волі, щоб змінити життя на краще. А щоб мати ці якості, необхідно всім нам усвідомити, що ми — єдиний народ, який здатен ствердити себе у цьому світі!
Я вдячний газеті «День», що саме таку життєстверджуючу позицію вона займає. На відміну від багатьох так званих вітчизняних ЗМІ, які пропагують деструктивізм, національний нігілізм і нелюбов до країни, у якій вони існують, газета «День» стверджує ідеї загальнолюдських цінностей і демократії!
«...ПРОВОКУЄ ДУМАННЯ»
Павло КАЧУР, виконавчий директор альянсу «Нова енергія України»:
— В першу чергу, хочу відмітити економічний блок та першу сторінку, які я читаю одразу. Сьогодні багато видань заангажовані та демонструють чітко виражену політичну лінію, яка простежується в матеріалах. У «Дні» ж представлений дуже широкий спектр експертних думок. Відзначу також (і це можна сказати про дуже невелику кількість видань в Україні), що у виданні присутня українська точка зору, українська позиція, інформація подається в контексті справді українського інтересу. На жаль, саме такого українського духу дуже мало в більшості вітчизняних ЗМІ. На мою думку, своїми матеріалами «День» провокує думати та формувати власну точку зору, шукати свої відповіді на підняті питання. Мені здається, що ваша газета не для простого відпочинку, адже її матеріали збагачують читача духовно та інтелектуально.
«... ДАЄ ВРІВНОВАЖЕНУ ІНФОРМАЦІЮ»
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— «День» належить до інтелектуальної преси. Саме тому його й читаю. З видання отримую врівноважену інформацію, в той час як звичайні газети відкрито акцентовані на чиюсь користь. Прочитане в газеті «День» наштовхує на роздуми. І більш позитивної характеристики для видання, мені здається, не може бути. Я бажаю вам, щоб завжди вистачало ресурсів для збереження свого унікального жанру і стилю.
«... І ДУХОВНЕ ЗБАГАЧЕННЯ»
Віктор ЛИСИЦЬКИЙ, економіст:
— Ваше видання для мене зразок того, якою повинна бути справді системна й цікава українська газета. Зараз багато преси, що виживає на сенсаціях. Але ж читач рано чи пізно приходить до видання, яке дає не просто миттєве задоволення, а приносить йому інтелектуальне та духовне збагачення; яке не нав’язує певну позицію, а дає різні точки зору — і ти самостійно робиш правильний висновок. Хочу побажати вам й надалі залишатися об’єктивними і словом запалювати серця людей.
«ДЛЯ МЕНЕ ВАЖЛИВО — МАТИ ДОВІРУ»
Іван МАЛКОВИЧ, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
— Якби у світі чи в Україні були такі всі читачі книжок, як я — читач газет, то моє бідолашне видавництво геть занапастилося б. Я вже декілька років намагаюсь не читати газет, обходжуся 5-7 хвилинами зранку та 10 хвилинами у вечері новинами з інтернету. Якщо ж я купую друковані видання, то це лише дві газети — «День» та «Україна молода». Я дійсно повністю довіряю «Дню», а для мене це дуже важливо — мати довіру. Знаю, що ніколи там не прочитаю неправди та відвертої брехні, що ця газета виходить в Україні та для українців. «День» — поважне видання, і це прекрасно. Хочу побажати вашій газеті ще більшої завзятості, активності, резонансних публікацій, щоб ви були взірцем для інших, щоб на вас посилалися в інтернеті.
«ЧИТАЮ ВЗДОВЖ І ВПОПЕРЕК»
Богдан СТУПКА, художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка:
— «День» — прекрасна газета. Я її виписую і читаю разом з дружиною вже впродовж багатьох років. За цей час видання змінювалося, але, як на мене, то на краще. Цікаво читати статті на філософські та історичні теми, а сторінку «Культура» я читаю вдовж і впоперек. Тринадцять років — це юність, і все ще попереду! Я бажаю газеті процвітання і з кожним роком ставати ще кращою, бо прекрасному немає меж!
«МЕНЕ — ПЕРЕКОНУЄ»
Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського державного академічного театру драми й комедії на лівому березі Дніпра:
— Я — багаторічний постійний читач «Дня», і в нашому театрі чимало шанувальників цього видання. Спостерігаю, як газета зростає дивовижними темпами в усіх напрямах. Я колись зауважив, що ваша «фішка» — культура, а нині мені цікаво читати статті й на політичні та економічні теми. Приваблює те, що матеріали не лише інформаційні, але й аналітично переконливі, а також не тенденційні, в них автори намагаються писати об’єктивно про найрізноманітніші події сьогодення. Мені подобається, що газета не нав’язує своєї думки, натомість дає можливість нам, читачам, самим думати, розмірковувати й аналізувати.
Хочу побажати «Дню», щоб армія ваших шанувальників постійно розширювалася, і щоб на шпальтах газети більше освітлювалися не тільки події в Україні, але й те, що нині відбувається за кордоном.
«ДЛЯ «Дня» КУЛЬТУРА — ШЛЯХЕТНА ТЕМА»
Михайло РЄЗНИКОВИЧ, художній керівник, генеральний директор Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки:
— Це чудово, що є в Україні така газета як «День», котра приділяє значну увагу питанням культури. Сьогодні це велика рідкість (якщо порівнювати з іншими виданнями, зокрема, з київськими), і це викликає у мене величезну повагу. Адже якщо не пропагувати культуру й мистецтво, то можемо невдовзі втратити своє молоде покоління. Я хочу побажати «Дню» й надалі розвивати цю важливу та шляхетну тему. Крім того, ваша газета має своє обличчя, а на фотографіях, знятих вашими фотомайстрами, можна побачити сьогоднішнє життя в різних регіонах країни.
«ПОЗИТИВНА ПРЕСА»
Петро ГОНЧАР, директор Українського центру національної культури «Музей Івана Гончара»:
— Для мене газета «День» є позитивною пресою. Я поділяю інформаційний простір — пресу, телебачення, радіо — на два табори. Один табір руйнує культурний простір України чи як мінімум засмічує, а інший — будує його і розвиває. Я відношу газету «День» до другого табору, оскільки це вагома газета в українському інформаційному просторі, яка несе смислове навантаження і змушує читачів думати.
«ДОВГИХ РОКІВ!»
Петро САГАНЮК, мер міста Володимир-Волинський:
— Перш за все хочу щиро привітати редакцію газети «День» і головного редактора, глибоко шановану і поважну нашу землячку пані Ларису Івшину. Хочеться побажати газеті цікавої творчої роботи, яка б завжди супроводжувалася любов’ю читача. А ми, звичайно, вас шануємо і бажаємо довгих років процвітання. Я читаю газету «День» від початку до кінця, й усі матеріали є дуже цікавими та змістовними. Велика подяка вам за те, що ви розвиваєте і зачіпаєте теми, варті уваги й розкриття.
ІЗ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ОДНОГО ПІСЛЯСМАКУ
Людмила ЗАСЄДА, журналіст:
— Біль шматував, заглушував розуміння, що, втративши найближчу для мене людину, швидше за все, не встою вертикально, можливо, дозволю собі зламатися й навіть цього не помічу, а про те, щоб знову намацувати слова й виношувати теми для газетних матеріалів... ні, це з іншого життя. Гостре бажання писати закинула подалі, завалила різними турботами, зовсім позбавила права голосу.
І раптом зустрічаю на якійсь виставі своїх улюблених дівчат — Ларису та Аню. Відразу поясню — Ларису Івшину знаю ще з її студентських років. Вона вражаюче яскраво ввірвалася в журналістську сім’ю найкращої київської міської газети, де і я працювала репортером, одразу після закінчення університету, а Аню Шеремет — ще з її шкільних років. Чудна була дівчинка, пустотливе рум’яне яблучко, а потім ми стали колегами. Своїм одразу й відкрилася, зізналася, що хоч як борюся із собою, сумую за газетними пристрастями, хочу писати й публікуватися. Лариса відразу обійняла мене, трохи покачавши, ніби заколисуючи мій біль, і запропонувала — давай. І ще в Ані перепитала — можна два рази на місяць, а вона відповіла — скільки вийде, стільки й надрукуємо. Боже, яке щастя для людини газетної, яка на багато років через різні та дуже важливі сімейні причини була позбавлена можливості писати, знову почати грати зі словом, обмірковувати ситуації, мучитися над заголовком...
Звісно, пояснити, як бігла додому, зі сторони нагадуючи, напевно, збожеволілу веселку, важко. Дурнувата усмішка сяяла на тоді худому від нещодавно пережитого горя обличчі, про що писати — не думала, страшенно хотілося виговоритися, відкритися, сказати про щось важливе й цікаве для інших.
Є таке визначення в психологів — людина, позбавлена мовного середовища. Напевно, це й про мене 3,5 року тому. Коли радісне збудження згасло, зрозуміла, що після такої перерви форма потьмяніла. Траплялося й після відпустки поки розпишешся, хоч день-два потрібні, а тут вибита, пошматована, здається, легше бути німою, ніж почати говорити. Ще місяць набиралася сміливості, міркувала над темами, вірніше, вони роїлися в голові, ударяючись одна об одну, а я все не вірила, що це може бути комусь цікаво.
Так детально розповідаю свою жіночу історію лише тому, бо знаю точно — тоді «День» врятував мене своєю довірою й ніжністю.
Потім був перший матеріал, другий. Аня Шеремет запропонувала вигадати рубрику, може, сказала, колонка вималюється. Подумала, подумала, й народилося — післясмак. Усе це прив’язало мене до «Дня» душею, прибравши німоту. Уразило й продовжує дивувати, навіть через три роки, що ці матеріали комусь потрібні, й навіть, говорять, допомагають. Якби мої читачі знали, як, розгортаючи майже кожний п’ятничний номер, я гарячково шукаю свій матеріал, а якщо немає на сьомій шпальті, швидко продивляюся всі сторінки — й ось, нарешті, є. Потім цілий день літаю. Якось Аню Шеремет чесно запитала — тобі незручно сказати мені, що не все вдале, чому ви все друкуєте, так же ж не буває. Вона мені як завжди щиро відповіла — ні, нам просто все подобається. І це в газеті, де багато змістовних, продуманих, розумних матеріалів. Що там роблять мої камерні, оголені, можливо, хтось думає, нахабні колонки (адже розповідь завжди ведеться через «я»). Тут не техніка править бал, кожний матеріал доводиться проживати, але саме цей процес і хвилює, і насичує, і не зношує ілюзій, що життя прекрасне.
Почуваюся перед редактором трошки винною. Лариса від щирого серця й не одноразово пропонувала мені створити книжку з газетних публікацій. Мені здалося, що це занадто, не повірила, що це не жарт, адже до мене останніми роками так співчутливо ніхто не ставився. Ще, звісно, Анютка, дружба з якою мені по-особливому дорога й приємна.
У газеті бувають, і часто, такі сильні матеріали, що відчуваю гордість за «День», за його авторів, із багатьма з яких навіть не знайома. У мене брали інтерв’ю дві чудові молоді журналістки Ольга Решетилова та Маша Томак. Разом із редактором вони неабияк мене закомплементили. Тепер стежу за творчістю моїх молодих колег і отримую задоволення. Це розумна журналістика.
Стосунки з матеріалами «Дня» в мене нерівні. Трапляється, що думки розходяться, але ціню лінію газети, оскільки вона доказова своєю послідовністю, інтелігентністю, відсутністю суєти і дріб’язковості.
Мене куражить, так, знаєте, стає позитивненько, коли журналісти, яких узагалі не знаю, говорять — та її (мене) вже ніхто не пам’ятав, це Івшина її підняла. Саме так, тільки така талановита й досвідчена журналістка, погодьтеся, не стала б підіймати те, що не підіймається. До того ж, вона, на відміну від інших, усе і завжди пам’ятає. Знаєте, вона вразила мене зізнанням, назвавши своїм вчителем. А я й не знала. Тепер пишаюся далі нікуди.
P. S. Однак свою вдалу фотографію перед колонкою, зроблену п’ять років тому, варто вже змінити. Учні підросли...
«ДЛЯ МИСЛЯЧИХ ЛЮДЕЙ»
Борис ПОТЯТИННИК, професор факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Враження від газети «День» у мене завжди були позитивні — починаючи від самого її заснування у 1990-х. А особливо цікавими мені були дискусії, що їх вела газета «День» — наприклад, про якісні газети в Україні. Крім того, газета «День» завжди вирізнялася підбором дуже цікавих гостей і цікавими бесідами з ними. Очевидно, що видання зорієнтоване на мислячих людей, на інтелектуалів, із виразним домінуванням головного редактора, яка є в газеті найважливішим журналістом, організатором і керівником, що видно в інтерв’ю, в бесідах, в колонці редактора. Звичайно, газета має право на таку модель, тим паче, що читачі таку модель гарно сприймають.
«ТОЛЕРАНТНО, АЛЕ НЕВІДСТУПНО...»
Юрій САЄНКО, професор економіки та соціології Інституту соціології НАН України:
— У заголовку «Дня» стоять вельми значущі слова: «Щоденна загальноукраїнська газета». Вони — не самохвальні. Газета щоденно підтверджує — і щодень, то настійніше нарощує свою відданість всеукраїнськості. Толерантно, але невідступно. Журналістськи, але за потужної наукової підтримки. Націоналістично, але виважено, інтелігентно — без емоційних закликів і зривів,у кращих традиціях гуманізму. Масштабно — піднімаються проблеми загальнолюдського значення. Твердо, але без агресивності. Для цього фахово вибираються не тільки українські експерти, а обов’язково діячі й оглядачі світового масштабу — для «погляду над нами». Створюється інтелектуальна галерея особистостей, думок, поглядів і оцінок. Словом, з українським загалом працює добірна команда журналістів, яка готує добірною мовою добірні матеріали добірної автури. Треба відзначити одну з унікальних ознак «Дня». З одного боку, є розуміння і вдала реалізація значущості українського потенціалу. З другого — це інтелектуальна газета для широкого загалу. Я би сказав, «День» виконує поважну місію інтелектуалізації народу. Своєю щоденною роботою тримає і підносить інтелектуальну і громадську високу планку журналістики. Виконує величезну роботу щодо формування нової свідомості. Одна справа — розуміти значення інтелекту нації, інша справа — ще й демонструвати його щоденну затребуваність у часи, коли політики та управлінці віддалилися від народу і від його інтелектуальної еліти. Легше — декларувати, важче — реалізовувати. І саме таку формотворчу роботу виконує «День». З одного боку, «День» гуртує навколо себе інтелектуалів, з другого — вони тягнуться до видання. І «День» надає можливість інтелекту спілкуватися з народом і відчути актуальність інтелекту — втомити спрагу затребуваності та корисності. Щорічно і щоденно спостерігаючи за стилем роботи команди «Дня», відмічаєш ще одну відмінну ознаку — його журналісти, подаючи висококласні матеріали, намагаються залишатися в тіні, поза кадром, на другому плані стосовно автури. Неначе подавляючи своє власне «Я». Та в цьому — вищий пілотаж журналістики. Як це вдається? Як втримуються? Що і хто їх оберігає від спокуси задористо-гонористого стилю, чим грішать майже всі ЗМІ? Відповідь одна — професійна школа «Дня», що формувалася роками. І «директор» цієї школи — головний редактор пані Лариса Івшина. Саме в цій школі утвердився і реалізовується принцип, який я образно називаю «розвернутого в майбутнє минулого», — чим швидше вирішуються проблеми минулого, тим швидше будується майбутнє. Здорова нація з перспективним майбутнім — це нація, в якій справи і доля майбутнього займає основну частку її часу і можливостей. Тому «День» перший піднімає проблему Голодомору, не знімає з повістки дня питання ОУН-УПА, козацтва, сподвижництва Мазепи, гітлеризму-сталінізму тощо. Саме в цій школі працює Літня школа журналістики, де стажується журналістська молодь з усіх регіонів України. У цій школі народилася і успішно розвивається мережа інтелектуальних зв’язків поколінь: чого варта робота з українським студентством! Моніторингова щорічна Фотогалерея «Дня», що курсує всією країною, гуртуючи її в єдиний інтегральний портрет подій і образів нації. Оці названі і багато інших здобутків «Дня» вирізняють газету на фоні шоу-балаганних диспутів і дискусій та іншого непотребу, якими переповнені ЗМІ. Цей високий стиль «День» тримає від дня свого заснування. Це, дійсно, можливо лише в умовах усталеної цілісної школи високої громадянськості та професіоналізму. Відтак, «День» став флагманом української преси. Еталонним взірцем. Загальна сума всього досягнутого «Днем» — надзвичайно висока національна значимість та масштабність здобутків — навертає мене на звернення до громадськості України щодо висунення кандидатури головного редактора газети «День» Лариси Олексіївни Івшиної на Національну премію імені Тараса Шевченка. А «Дню» щиро бажаю і денно, і нощно берегти і нарощувати здобутки, згуртовуючи український соціокультурний, інтелектуальний потенціал — інтегрувати українську громаду не тільки словом, а й ділом! Хай довговічно буде «День»!
«День» НАЛАШТОВУЄ НА ІНШУ «МАСШТАБНУ СІТКУ»
Лідія СМОЛА, радник секретаря Ради національної безпеки та оборони України:
— Мені тепло й добре від згадки, що кожен день дарує новий «День». «День» — газета, яка мала сміливість бути кардинально інакшою і 12, і 10 років тому, й має сміливість бути інакшою тепер. Ця сміливість у наш час набуває іншого виміру, адже навіть у західному світі газети з кількома сотнями років історії за плечима не почувають себе впевнено та готові на суттєві поступки, аби вижити у світі нових медіа. В Україні, де газетний ринок на момент інтернет-революції так і не встиг відбутися, ці виклики ще жорсткіші.
Отже, залишилося мало газет, які поважають читача, дають йому поживу для думок, не бояться переоцінити свою аудиторію. Часто досить прочитати епіграф до дня в «Дні», аби налаштуватися на іншу «масштабну сітку», подивитися на речі ширше, не дозволити справам дріб’язковим та швидкоплинним відволікати від справді важливих і вартісних.
«День» довгий час залишався чи не єдиним майданчиком, на якому визначався інтелектуальний «градус» країни. У середині 1990-х газета змогла зібрати та ефектно «підсвітити» авторів, які досі формують пул лідерів думки в Україні. Невідомо, чи мали б ми цей пул, якби не «День», чи помітило б українське суспільство ці яскраві постаті, чи не маргіналізувалися б вони під тиском обставин у ті досить непрості для нас всіх роки. «День» — газета, яка чесно зробила свою «домашню роботу», виконала засадничу функцію поважного національного видання: стала не просто паперовим носієм, а й ситом, фільтром, створила дискурс.
Інтерв’ю з М.Поповичем, С.Кримським, В.Брюховецьким, М.Мариновичем та багатьма іншими неймовірно потужними особистостями — це та енергетична підзарядка, на яку, усвідомлено чи ні, очікують читачі, розгортаючи свіжий номер «Дня». Це ще одна суттєва підтримка у заповнених інформаційним шумом українських реаліях.
«День», що видавався у кількох мовних версіях, був перекладним не тільки фактично. Сенси, які створював «День», належать до кількох мовних реальностей, він був адекватним як для російськомовних, так і для україномовних українців, він адекватно ж перекладав наші сенси для людей з англомовного світу. «Кілька мов — одна реальність» — одна з численних заслуг газети. І — суто емоційно — не можу не згадати, наскільки приємною для мене є дбайливе ставлення до доброї української мови, яку зберіг на своїх сторінках «День».
Самоповага — це, за моїм припущенням, саме те, що допомагає «Дню» уникати на своїх сторінках текстів, які для, знову ж таки, більшості видань стали справою буденною, — обливання брудом політичних опонентів, відвертої «джинси».
Серйозність і вдумливість «Дня» не тільки в газеті, а й в інших практиках, викликає захоплення. Якщо належна увага до фактів, до цифр є ознакою професійності та самоповаги (інша справа, що це в українських медіа є, на жаль, радше винятком, ніж правилом), то круглі столи, які організовує «День», — ще одне свідчення дуже високої внутрішньої планки в редакції. Круглий стіл безпосередньо не конвертується у збільшення тиражу, вимагає організаційних та інтелектуальних зусиль, але дає глибину, розуміння людей і часу, з якими серйозне видання, власне, й має «показуватися на люди». Цей підхід свідчить про те, що газета не хворіє на інтелектуальні лінощі, цей підхід викликає глибоку повагу.
Хоча важко знайти нині видання, яке б не писало про соціальні проблеми, як от бідність, соціальна нерівність, наркоманія, соціальне сирітство, невизначеність перспектив для молодих людей, відмінність «Дня» в тому, що газета про ці речі саме пише, а не продає. Не обмежується констатацією окремих фактів, а дає розуміння причин і наслідків, розуміння викликів. Медійний дискурс є одним із основних факторів формування суспільних цінностей, і я переконана, що бездумний, некритичний песимізм, «чорнуха» в медіа є однією з основних причин розгубленості, цинізму, втрати орієнтирів, від яких зараз потерпає українське суспільство. Ця зневіра та дезорієнтованість породжує значно очевидніші проблеми — зростання прихильників політичного та релігійного радикалізму, фундаменталізм різного кшталту, тугу за «сильною рукою». Водночас інтелектуальні лінощі позбавляють суспільство імунітету перед цими простими й солодкими рішеннями. «День» підсилює голоси тих, хто здатний нас усіх вчасно від цих загроз застерегти, «День» не дає «приспати» здатність до критичного мислення, до тверезої оцінки ризиків та можливостей.
У кожної людини, спільноти, організації бувають менш та більш вдалі періоди. «День» показав свою здатність давати несподівано добру якість за мінімально сприятливих до того обставин. Я вірю, що ця газета ще не один раз нас здивує.
«АДАПТАЦІЯ ДО НЕГАРАЗДІВ — НЕ ДЛЯ «Дня»
Юрій ШВЕДА, політолог, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Поза всяким сумнівом, газета «День» є помітним явищем у суспільно-політичному житті нашої країни. Треба віддати належне «Дню» — передовсім за те, що газета спромоглася зберегти себе впродовж такого тривалого часу. Більше того, газета «День» — одне з небагатьох видань в Україні, яке читають і добре знають.
Згадаймо, в Україні стартували свого часу багато медіа-проектів, які спочатку виглядали як солідні й, головне, перспективні, — й як ці проекти швидко закінчилися. Щодо суспільної значимості преси на загал... Засоби масової інформації мали б бути тією інституцією, що очищає від негараздів і скверни. Попри ті нападки, які звучать у бік наших журналістів за висвітлення негативних речей, саме це і є призначенням преси: показувати недоліки, щоб суспільство не лише знало їх, а й виправляло, бо преса є сторожовим псом демократії.
Біда в тім, що в суспільстві відбувається загальна адаптація до негараздів і проблем, викривленості й потворних явищ сьогодення. На жаль, до голосу засобів масової інформації не прислухається й влада: скидається, живе в паралельному світі. На жаль, владі тепер байдуже, що про неї думають люди. Тому й таке незавидне становище засобів масової інформації.
