Дві тисячі років християнства викарбували обличчя сучасної європейської культури, в якій – завдяки євангельській морально-етичній системі координат – навіть існуючі негативні процеси сприймаються як закономірні, обумовлені і небезнадійні. Саме цій даті і було присвячене міжнародне наукове зібрання «Християнство і слов’янські культури», що його організували Київський інститут «Слов’янський університет» та Митрополія Української Православної Церкви. Літературознавчі, історичні та лінгвістичні доповіді, представлені на ній, трималися єдиного стрижня – науковці намагалися дослідити таку данність сучасного світу, як христоцентричність літератури, мистецтва, життя.
Цікавою була сама ідея – об’єднати в інтелектуальному конференційному просторі виступи світських і духовних доповідачів, які торкалися проблем релігійності слов’янських народів. Ректор Київської духовної академії і Семінарії професор М.Забуга у своїй доповіді «Православ’я, нація, націоналізм» говорив про ставлення Церкви до гарячих питань сьогодення. А вона (Церква) включає в себе націю в її конкретному прояві, відкидає будь-яку расову дискримінацію і продовжує наголошувати на єдності духовного обличчя народів – єдності в Христі, біля однієї чаші з Євхаристією. Доктор історичних наук Г.Бедуель з Швейцарії окреслив діяльність римської католицької Церкви в ХХ столітті. А літературознавці торкалися таких непростих питань художньої практики як релігійність в літературному творі, аналізували біблійні та євангельські мотиви у творчості Шевченка, Антонича, Гоголя, Набокова, Солженіцина...
Безперечно, ідеї, що оприлюднювалися, здатні повернути нас, приземлених сьогоденням до світу високих істин і необмежених можливостей художньої уяви. Хоча, можливо, отой відомий розрив поміж високим і буденним, не є таким вже й великим. Присвятила ж юна студентка-україністка з Кракова свою доповідь «Кав’ярні як місце рефлексій релігійних істин»...
Втім, надто заглибитися у рефлексії, здається, не дозволяє наш час, з його апокаліпсичними ознаками. Тому так тривожно пролунала на конференції тема збереження і рятування віковічних святинь слов’янського світу – пам’яток християнської культури в Косово і Метохії (Югославія) чи на Українському Закарпатті (Словаччина).
Філолог-україніст, письменник зі Словаччини Юрай Бача у своєму емоційному виступі звернув увагу присутніх на печальні ліквідаційні процеси, що нині тривають на його батьківщині. Як вважає письменник, сьогодні є підстави казати про наступ західного світу на православну культуру «руських» українців Словаччини. Нові власники церков наважуються нищити, палити старовинні предмети – писані кирилицею книги, метрики, хроніки. Натомість віруючим пропонується релігійна література, писана латиною. Подібно традиційні старослов’янські обряди в церквах замінюються словацькими. Самобутня культура русинів-українців розчиняється, трансформується на очах...
У розмові з автором Ю.Бача сказав: «Я вважаю, що слов’янські культури – це не якесь сліпе черево, апендикс, додаток до європейської культури, а її важлива частина. Є романські культури, франкомовні, англійські, інші... А слов’янські серед них – не менш важливі, можливо, навіть, в багатьох аспектах, вони багатші, більш духовні, не стільки заражені бізнесом. І правду кажучи, коли після відомих подій – у вас 85-го, а в нас – 89-го року – почалися зміни, то мудрі західні діячі сподівалися, що ми збагатимо їхню культуру, їхні спрофанові фестивалі, усілякі там «рів’єри»... Я з деякими з них говорив, читав роботи – вони глибоко розчаровані, що ми наче не збагатили їхню культуру, а кинулися на найгірші зразки їхнього бізнесу, всілякі ток-шоу, купуємо їхні дорогі машини тощо. Замість того, щоб врівноважити нашими багатствами їхню культуру. Отже, знаючи «Слов’янський університет» і поважаючи свою культуру, я приїхав, щоб тут, на конференції, ще раз натякнути на необхідність серйозно приділяти увагу слов’янській культурі, може навіть не стільки з конфесійного, скільки з суто наукового боку»...
І з тією ж метою наступним після конференції кроком «Слов’янського університету» має стати створення тут міжнародного Центру славістики «Слов’янський світ на межі третього тисячоліття».
