Деякі речі здаються кумедними, на деякі ми не маємо впливу, хоч якими огидними вони нам здавалися б. «Президент Медведєв завів бліх у світерє», — це мав би бути смішний жарт, але його зрозуміють тільки ті, хто є активним користувачем комп’ютера.
Із цього можемо зробити висновок, що все в житті відносне. Комусь смішно, комусь грішно, а хтось узагалі не зверне уваги.
У цьому сенсі я дуже заздрю власному цуценяті. Його люблять господарі, у нього є світоглядні цінності — затишне помешкання й повної миска. Має ознаки закононеслухняності — дуже любить під час прогулянки поцупити щось із землі і з’їсти цю гидоту. Намагаюся достукатися до його собачої свідомості і спитати: чи тебе вдома не годують? Ні, неправда — годують, і досить непогано. Тільки тваринка так влаштована — вона має щось поцупити, бо інакше втрачає мисливський хист.
Я старанно працюю над собою, щоб зрозуміти це й вибачити улюбленцеві.
Потім переводжу погляд на людське життя й розумію, що принципи ті ж самі. Чиновник теж має поцупити, щоб не втратити мисливського хисту, навіть якщо його і так непогано годують. Але, на відміну від людини, цуценя має почуття провини: я поцупив, але господар не задоволений, і мені соромно.
У людини відчуття провини вже давно притупилося. Вона може не тільки вкрасти, а й убити, якщо їй здасться, що в когось є щось краще. Але ж люди не беруть до уваги фактора безцінності того, що крадуть.
Не тому, що воно таке дороге, навпаки, — тому, що воно НІЧОГО НЕ ВАРТЕ.
Людина не може вкрасти в іншої хист до мистецтва чи унікальні математичні здібності. А якщо й украде, то не для того, щоб мати ці здібності, а лише тому, що хоче перевести результат хисту в тверду валюту й отримати з цього користь.
Прекрасно розумію, що не сказала нічого нового. Про це вже відомо не одне тисячоліття. Весь час людство намагаються переконати, що духовне важливіше за матеріальне, але що більше переконують, то могутнішими стають саме ті, що мають матеріальні блага.
Найважливіше — гроші й влада. Потім, коли людина вже здобула це, ніхто не розбиратиметься, як їй удалося накопичити цей первісний капітал. Люди з оточення тільки заздрять і махають хвостиками, щоб могутня людина побачила, як правильно вони йому вимахують, і поділилася з ними своїми благами.
Знову нічого нового — тварини моральніші, ніж люди. Це загальновідомий факт. Вони ніколи не вбивають інших тварин, якщо немає явної загрози їхньому життю. Я знову нікого нічим не здивувала. Але сама при цьому не припиняю дивуватися: що має статися з людством, щоб ми перестали вбивати (фізично чи морально) заради вигоди?
Індіанці племені майя прогнозують, що треба потерпіти лише до кінця 2012 року.
Потім настане кінець світу і все зміниться. Але ж зміниться для прийдешніх поколінь. А що буде з нами, тими, хто попри все ще живий?
Ми так і не зможемо стати людьми, щоб мати змогу відкрито дивитися в довірливі очі цуценят, які кажуть нам, що вони ніколи нас не зрадять, що їм усе одно, чи олігарх їхній господар, чи безхатченко.
Дім собаки там, де «живе» його господар і вірний друг.
Як же нам стати вірними й незрадливими, залишаючись при цьому людьми?