Як відомо, багато років поспіль Росія, знаходячись на територіях невизнаних республік Південна Осетія та Абхазія (аналогічна ситуація і в Придністров’ї) у ранзі самопроголошених миротворців створила безпрецедентний випадок — залучення громадян цієї грузинської території до безперешкодного спрощеного отримання російського громадянства. Безумовно, цьому сприяли економічні проблеми маленької Грузії й більш високий життєвий рівень в Росії, безперешкодна можливість еміграції туди, більш високий статус громадянина Росії, краще пенсійне забезпечення та інші меркантильні преференції, які надає громадянство Росії. За декілька років російське громадянство у цих республіках отримало, за скромними підрахунками, понад 50% населення. Таким чином були штучно створені передумови для заяви президента Росії Д. Медведєва про «обов’язок» Росії захищати «своїх громадян».
Шановний читачу, що це вам нагадує? Вірно — Крим. Адже всім відомо, що, використовуючи фактор присутності в Севастополі ЧФ, Росія постійно нарощує свою потугу з «з перспективою» ніколи звідси не йти. До цих дій, безумовно, необхідно віднести й «осідання» після виходу на пенсію військових моряків — громадян Росії — в Криму; і відкриття великої кількості російських учбових закладів, і відверте саботування при відкритті українських; постійне створення умов для утисків та витіснення з Криму всього українського; порушення законодавства України щодо незаконної експлуатації державного майна (маяки, пристані тощо). Тут має місце і створення потужної мережі різноманітних «фондів», за якими маячать спецслужби, скоординовані з Росії, а також створення «центрів опору» легальній владі. Це, на мою думку, є фактичним сприянням антидержавним діям різноманітних «Русских блоков», «казаков» та ін. Залучається до боротьби навіть православ’я (хресні ходи). Особлива роль відводиться ЗМІ — українські обмежують, натомість російські тут почуваються «мов у себе в кишені». Проплачені в необхідній (безмірній) кількості, вони «денно і нощно» віщають про примусову «суцільну українізацію».
За ці роки тут створилася потужна «п’ята колона» опору Україні в різноманітній формі, починаючи з мови і закінчуючи відвертими брехнею, наклепами на Україну, перекручуванням фактів та українофобством.
Зважаючи на мляву, нерішучу, а часом навіть злочинну державну політику в Криму, таку собі страусову поведінку, важко сподіватися на покращення ситуації в цьому регіоні найближчим часом.
