Добридень, шанована редакціє!
Неодноразово намагалася написати до газети про Голодомор 1932—1933 рр. ті спогади, якими ділилася з нами (дітьми) наша мама, Ковальчук Феодосія Семенівна, 1908 р. нар., уродженка с. Волиця, Житомирського р-ну. Ось і зважилася. Писати про це дуже важко, до сліз стискується серце від болю і образи за ті злочини, які вершила радянська влада над нашим українським народом. Мама прожила 95 років і все життя я від неї чула те, в що до певного віку не вірила (поки була піонеркою, комсомолкою). На що вона мені відповідала: «Виростеш, сама переконаєшся, які вони (комуністи-правителі) для тебе товариші (т. Ленін, т. Сталін) і всі послідуючі».
Переконалася. А переконливими стали знову ж таки мамині спогади.
Зі спогадів мами:
Коли звершився кривавий переворот 1917 р. її дідусь сказав: «Які бандити прийшли до влади, така й буде бандитська влада». Найжахливішим, що сталося за роки радянської влади це був Голодомор!
Мамин брат, Ковальчук Макар Семенович, його дружина Валентина і їхні двоє дітей всі померли з голоду. Коли Мама помітила, що з хатини вже ніхто не виходить, вона пішла навідатися, коли зайшла — побачила на підлозі мертву Валентину, а маленьке дитя смоктало її груди. Діти були ще напівживі, але наступного дня приїхала підвода, всіх склали і скинули до однієї ями.
Моя бабуся, Ковальчук Наталка, теж померла з голоду і коли мама розповідала про ті муки, які їм довелося пережити, — «волосся дибки стає». При кожному спогаді сльози тамують подих. І відчуття презирства до сьогоднішніх політиків, які критикують, а точніше поливають брудом Ющенка В. А. за його бажання і наполегливість повернути українському народові правду й пам’ять, без яких, не зможе відбутися Україна як незалежна держава.
Критикуючи Ющенка, вони — сьогоднішні комуністи, глумляться над болем і пам’яттю тих, кого радянська влада вбила голодом, кого розстріляла в ГУЛАГу в 1937 р. Немає і не може бути пробачення цим катам. Мені 67 років, а ця рана кровоточить. Мама моя 1933 року вижила, але впродовж усього періоду будівництва «світлого майбутнього» їй так і не випало вдосталь поїсти, тепло одягнутися і нас нагодувати й одягнути (вона залишилася овдовілою з двома дітьми, батька вбили гестапівці), і, як багато таких же вдів, страждала тому, що влада так і не змогла створити гідні умови життя, душила податками на кожне дерево, порося, курку. Це не Гітлер на окупованій території, а вождь пролетаріату і його вірні учні та соратники знищували свій народ!
Сьогоднішні українські комуністи рвуться до влади. Я впевнена, що Симоненко не стане президентом. Але вони створили лівоцентристський блок, для того, аби пройти до ВР наступного скликання.
У зв’язку з цим я згадую мамині застереження. 1989 р., коли були вибори до ВР СРСР і нашим житомирським кандидатом була А. Ярошинська, я брала активну участь у виборчій кампанії: агітувала, розклеювала листівки, а коли організувався Громадянський фронт — була його членом. Повертаючись після мітингів, розповідала мамі про все те, що там відбувалося. І одного дня вона сказала: «Не будьте такими наївними, бо звільнитися від комуністів не така легка справа, як вам всім здається», і навела приклад: «Пам’ятаєш, у нас на городі росла червива сливка, ми її викорчували, але пройшло багато років, а пагони від її червивих кісточок, що з неї потрапляли в землю кожної весни проростають. Так буде й із комуністами, вони будуть проростати на нашій землі в своїх дітях, онуках і пра-пра...внуках».
Скільки ж їй довелося вистраждати, аби так глибоко розібратися в суті комуністичного режиму?!
Так воно й сталося. Підтвердженням цьому і є створення лівоцентристського блоку і вся розграбована держвласність, яку вони оформили на своїх спадкоємців. А її (цю власність) вони захищатимуть всіма правдами й неправдами, з висоти високих трибун продовжуватимуть брехати народові й лобіювати свої шкурницькі інтереси. Радянська влада посіяла віруси зради, сексотства, лицемірства, фізично усувала людей від віри в Бога, зомбувала народ, що ця влада найгуманніша в світі. І її сьогоднішні послідовники: симоненки, александровскі, грачі, царькови і под.) намагаються замаскуватися під добродійників.
Той же почерк, як 1917 року: «Вся влада радам!», «Земля — селянам!» А влада ж була КПРС. А з селян зробили рабів.
Сьогодні політики-патріоти (хотілося б вірити, що вони є), зобов’язані консолідуватися й зробити все для того, щоб заборонити КПУ! В Україні не мають бути при владі комуністи на всіх рівнях. Вони не творять, а руйнують, бо у них естафета від ворожої нам держави. За Леніним: «Релігія — опіум для народу», а сьогодні комуністи і покручі від КПРС — це опіум для України. Найзгубніше для України те, що прогавили момент із покручами. Мабуть, по-іншому і не могло статися (вони, покручі — партійна і комсомольська номенклатура) ринули у владу, як вода через прорвану греблю. Це було схоже на стихію, виборець не розібрався і обрав «першого президента Україні», чим він дуже пишається. Тепер пожинаємо плоди того грабежу, який очолив «перший». Він і Ко — 329 депутатів ВР першого скликання узаконили цей грабіж — (злодії в законі).
А як можна було розібратися простому виборцеві, якщо РУХ (івці) запрограмували свою співпрацю з КПУ. І сьогодні вони продовжують ту ж лінію — де Кравчук там і РУХ.
Сьогодні велику кількість виборців становлять люди, які зомбуються радянською владою (КПРС). Їх переслідує інерція мислення (хоча зомбі і мислення категорії різні). Ця інерція вчепилася в них як кліщ, який ох як важко видаляється. Люди не винні, винні сьогоднішні політики, які використовують цю категорію людей для досягнення своїх далеко не благородних цілей, на шкоду Україні прислуговують «старшому братові». І доки в Україні буде дозволено діяльність КПУ (вони ж ведуть підривну роботу проти нашої країни) доти тлітиме протистояння серед народу.
Закінчуючи свою замітку, повернуся до теми Голодомору. Адже він був задуманий для того, щоб на сьогоднішній день в Україні було більше російськомовного населення, а якщо так, то виявляється потрібна друга державна мова (російська). А потім запропонують і подвійне громадянство. Ось так нас і підготують до Осетії, Абхазії. Мені здається, що якби в Китаї було хоча б 300 млн. російськомовного населення — таких досягнень вони б не досягли, їм довелося б багато часу витратити на приборкання цього російськомовного сегменту.
І останнє: Хочу щиро подякувати за вашу газету. Дуже багато було висловлено теплих слів на адресу вашої газети в 13-у річницю видання. Я до них приєднуюся. Дякую вам, що ви є в потрібний час і в потрібному місці.
З Новим роком, здоров’я, щастя, звершень вами задуманого!
Ваш постійний читач, Катерина КОРОВІНА, пенсіонерка, Житомир
