Фест «Класика сьогодні» заснований керівництвом музично-драматичного театру ім. Лесі Українки у місті Кам’янське Дніпропетровської області ще на початку1990-х. Цього року свято прихильників класичної драматургії вже сягнуло меж Європи та Америки. У конкурсі взяли участь колективи театрів Польщі (Плоцьк), Литви (Вільнюс), США (Новий Орлеан), Туреччини (Стамбул), Грузії (Чіатура), Азербайджану (Гянджа), а Україну представляли Київ, Одеса, Дніпро, Харків, Запоріжжя, Кам’янське, Маріуполь (Донецький обласний драмтеатр), Кропивницький.
У перший день форуму був підписаний меморандум про співпрацю між Дніпропетровським міжобласним відділенням Національної спілки театральних діячів України та творчою спілкою «Театральне товариство Грузії», що передбачає обмін гастролями та організацію фестивалів...
У рамках фесту були представлені актуальні твори класиків у постановках українських театрів — Івана Франка («Украдене щастя»), Тараса Шевченка («Назар Стодоля», «Гайдамаки»), Михайла Старицького («Циганка Аза»). А творчість Миколи Гоголя — молодіжним театром із Дніпра (комедія «Гравці») та муніципальним театром Малтепе (Туреччина), який отримав диплом лауреата за сміливість театрального експерименту в постановці сценічної фантасмагорії «Нотатки божевільного». Комедійно і трагічно звучала тема кохання, про яке писали Вільям Шекспір та Фрідріх Шиллер. Приборкувати норовливу довелося всьому колективу театру ім. Єжи Шанявського з Польщі. Він був відзначений журі як найяскравіший акторський ансамбль. А найвищу нагороду — Гран-прі за кращу виставу — отримав Київський національний академічний театр ім. Лесі Українки, який показав сучасну інтерпретацію трагедії «Підступність і кохання». Емоційно насиченою зробили постановку драми І. Франка «Украдене щастя» литовський режисер Лінас Зайкаускас та молоді актори Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Вони отримали дипломи за кращу чоловічу та жіночу ролі.
Найсильніші враження справила вистава «Нострадамус», що відзначена в номінації «Краща режисерська робота», яку отримав Мамука Церцвадзе — режисер Чіатурського державного драматичного театру ім. А. Церетелі.
Малий Мішель дослухається до прадавньої мушлі, що зберігає в собі відгомін космосу, вічності, для нього назавжди залишаються істиною його пророцтва на тлі невгамовного суспільства. Відеоінсталяція Зураба Ортавідзе та Іраклія Макацарії доповнює зміст пророцтв різноманітними візуальними ефектами: зміни історичних та політичних подій у світі, спілкування за допомогою кінопроектора, філософське прочитання динамічної пластики тіней.
Дві моновистави, представлені у Кам’янському театрі закордонними гостями, — це продовження розкриття теми людських стосунків. Талановита актриса з Литви Біруте Марценкявічуте (театр Solo teatras, Вільнюс) була відзначена дипломом «Краща жіноча роль» за виконання низки ролей у виставі «Антігона» за п’єсою Софокла. На очах у глядачів вона перевтілюється в образи протистояння і утримує в собі ноти жорстокості та приреченості водночас. Давньогрецький хор представлено на екрані сірими обличчями, які застигають масками, зменшуються, їх стає дедалі більше, і, нарешті, весь екран — символ безликої пам’яті. Біруте була в Україні з іншими виставами багато разів. Актриса зазначила: «Сьогодні Україна для литовців є особливо близькою. Хочеться сюди їхати грати, бо ми знаємо, що таке боротьба за свободу... Антігона — втілення прагнення свободи. Я відчувала, що у залі мене розуміють. Ми любимо Україну, сподіваємося, що ви будете незалежними, вільними...»
Серед пророцтв Нострадамуса було і лихо ХХ ст., означене на екрані зображенням свастики, Гітлера і Сталіна, військових дій та парадів. А на сцені тим часом замальовували портрет Джоконди та насміхалися над античною скульптурою. Про це говорив із глядачем і автор та виконавець єдиної ролі у моновиставі «33-й (Кабаре)» Бремнер Даті з Нового Орлеана (театр компанії Big empty barn). Вистава побудована на монолозі імпресаріо про важкі долі втрачених друзів та на виконанні джазових пісень самим актором. Постановка відзначена дипломом за актуальне розкриття театральної теми.
«На створення вистави мене надихнули події 1933 року, коли після встановлення нацистського режиму був розгромлений знаменитий берлінський клуб «Ельдорадо», — розповів «Дню» Бремнер Даті. — Щоб відчути силу, Гітлер почав із культури: він атакував театри усієї Німеччини, створював концтабори для акторів та режисерів, тому що для нього важливими були емоційний фон суспільства та контроль за ним. І першим, що треба було контролювати, — культура. Я використав пісні Америки, Польщі, Британії для своєї вистави, яка не тільки про 33-й. Вона може бути і про сьогодення... Я знаю, яка ситуація у вашій країні. Шкода, що таке відбувається, співчуваю вам».
Головний режисер Музично-драматичного театру ім. Лесі Українки м. Кам’янське Сергій Чулков заснував чудову справу зі створення культурного осередку в місті, яке нині зустрічає гостей з усього світу. Сьогодні Сергій Анатолійович із гордістю говорить про те, що йому разом із колегами вдається досягти головної мети — виховувати свого глядача. На пострадянському просторі він створив театральну студію для підготовки нових поколінь акторів для рідної сцени. Одна з перших його учениць — Марина Юрченко. Усі ці роки над втіленням творчих ідей головний режисер працює разом із художнім керівником театру Маргаритою Кудіною. Довгі сценічні будні, які винагороджуються успішними прем’єрами, переростають у фестивалі й стають святом для артистів і глядачів.
