Написати цього листа мене спонукали безкінечні брехливі обіцянки, що всі — і уряд, і Верховна Рада — вже 11 років розробляють програму, яка нібито передбачає поетапне підвищення пенсій і створення за рахунок проведення пенсійної реформи нормальних умов життя для тих, хто виходить на заслужений відпочинок, а також проводять розробку індикаторів соціально- економічної захищеності населення України.
Усе це — проста говорильня і не більше. А від кого нас треба захищати? Просто парадокс якийсь! Спочатку нас доводять до бідності, а потім беруться захищати. Поки наш дорогий уряд і Верховна Рада «розроблять» такі програми, то, мабуть, більше половини пенсіонерів уже повимирає. Ось почула з новин по телебаченню, що із другого півріччя буде ставитись питання про підвищення пенсій аж на 10 — 15%. Це просто сміх, та й годі! Пенсії вже давно треба підняти, як і заробітну плату, до рівня прожиткового мінімуму, а не на 10 — 15%. У якій країні світу є ще такий низький рівень життя пенсіонерів, як в Україні, де максимальна пенсія простих смертних складає аж 26,8 долара США (в еквіваленті). А пенсія дитини по інвалідності після 16 років складає аж 50 грн. 60 коп.! Це ж менше 10 доларів.
А які зарплати у медиків, вчителів, працівників культури? Злиденні для країни, яка знаходиться у самому центрі Європи. За нормами ООН мінімальна погодинна оплата праці має бути еквівалентною $3 на годину. Ми ж з усіх трибун заявляємо, що Україна прямує до Європи та до різних союзів європейського рівня. То до якої Європи всі ми крокуємо з такими зарплатами і пенсіями?
А що зробили з молоддю? Погляньте на базари, де молодь з вищою освітою торгує іноземним мотлохом, і в її лексиконі чути саму лише нецензурщину, а нормальна лексіка — хіба що для зв’язку слів. Багато з них повиїжджали за кордон, де носять горшки з-під старих і хворих. То це так наша молодь будує Україну по закордоннях, то за це треба було боротись і йти на смерть багатьом поколінням українців? Адже за кордон виїхала молодь, яка повна сили, енергії, має набуті в інститутах знання, які не може застосувати на своїй батьківщині.
А що зробили з освітою? Як може мати платити за освіту дитини, одержуючи зарплату, що навіть не досягає рівня прожиткового мінімуму? Я ще думаю і про інше: а кому та освіта буде тут потрібна, адже влаштуватись на роботу в такому місті, як Івано-Франківськ, можна лише за великі гроші. А вантажником чи продавцем на базарі — то освіти особливої і не треба, тим більше, що за неї треба платити такі шалені гроші з такої ганебної зарплати.
Та хіба тільки про це мова?
Поясніть, чому так сталося, що пенсіонери — колишні службовці, які мали заробітну плату набагато меншу, ніж інші працівники, нині отримують пенсію набагато більшу, навіть більшу, ніж мали середню заробітну плату? Адже відрахування у пенсійні фонди здійснювались у таких самих відсотках, як і в інших категорій працівників. То ж звідки створені ці пенсійні фонди, з яких джерел?
Я пропрацювала 21 рік в Івано-Франківському центрі стандартизації, метрології і сертифікації державним інспектором з нагляду за стандартами, на всіх актах перевірок ставила свій підпис як державний інспектор, а отримую пенсію не як державний службовець, а як інженер. Де ще можна побачити такі чудеса?
Минулої осені в одній із газет була опублікована фотографія, на якій зафіксовано вручення відомому футболістові ключів від легкового автомобіля вартістю в 70 тис. доларів. Уявімо на мить, що поряд розташували фото лікаря, який провів дуже складну хірургічну операцію, що потребує надмірних фізичних зусиль і максимального психоемоційного напруження. А нижче текст: «Хірург, який врятував від неминучої смерті не один десяток хворих, одержав від держави у вигляді заробітної плати за чотиригодинну операцію 6 грн. 36 коп.» А якщо цей лікар звернеться в перукарню, то за 15-хвилинну стрижку він заплатить близько 5 грн. Слюсар-сантехнік, якого він запросить додому поміняти прорвану трубу, за дві години візьме з нього 120 грн. Ці приклади наочно демонструють ганебно низький рейтинг медиків у нашій країні і дивовижний парадокс, який виник у суспільній свідомості щодо оцінки праці лікаря, яка у всі часи (та й нині в цивілізованих країнах) була і є однією з найпочесніших і найбільш високооплачуваних.
То хіба наші народні обранці цього не знають? Добре знають, але нічого не роблять, бо їм у парламенті й так добре, а закони, які вони приймають, здебільшого не діють, бо ніхто не хоче контролювати їх виконання.
«Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде», — нехай ці слова Шевченка будуть нашим можновладцям останнім застереженням, бо завжди так бути не може.
