Чвари на Олімпі українського політикуму продовжуються. Коли вони досягнуть свого апогею і яким буде фінал протистояння між гілками верховної влади в Україні — спрогнозувати важко. Проте більшість державницьких чиновників таку політичну ситуацію чомусь називають проявом справжньої демократії. У такого роду твердженні — явна підміна понять.
Багатьом українським політикам варто нагадати, а декому з них і втлумачити, що слово «демократія» — грецького походження й складене з двох лексичних одиниць: « demos» — народ, та « kratos» — влада. Тож разом ці морфеми означають «народовладдя». Однак про яке народовладдя можна вести мову, коли влада в державі відгородилася від власного народу депутатською недоторканністю і пересувається по країні тільки в оточенні дужих бритоголових охоронців, на обличчях котрих аж геть відсутні ознаки інтелекту; коли верховні державницькі чиновники «гризуться» між собою за посадові крісла наче припадочні шакали; коли найменші благі сподівання громадськості на покращення життя в країні і навіть святі принципи людяності розтоптуються тими, хто їх нещодавно обiцявся оберігати та плекати.
Та все ж слід віддати належне нашим українським людям, які у своєму поступі до загальнолюдського стали на декілька сходин вище, на відміну від наших східних сусідів і навіть від декого із старої доброї Європи.
Ми, українці, можемо гордитися тим, що Бог дає нам розуму уникати жорстокого демонстраційного «розгулу» з міліцейськими палками, сльозогінним газом, водометами, розбитими вітринами магазинів та перевернутими автомобілями на вулицях міст. На жаль, подібне сьогодні має місце в таких великих державах, як Росія (розгін омонiвцями мирної демонстрації «Маршу незгідних») та Франція (громадська реакція на результати останніх президентських виборів).
Сьогодні наша Україна — вище них. Відрадно й те, українська нація — мудріша за своїх безталанних вождів. Це твердження яскраво віддзеркалюють численні мітинги на київських майданах. Кволі рухи, байдужі обличчя, мінімум емоцій та реакції так званих мітингувальників на заклики «керманичів» — свідчення того, що люди під розмаїтими прапорами вистоюють за гроші. А все те, до чого їх призивають горе-політиканти, мають, відверто кажучи, далеко «на увазі».
Стомлений бездарною політикою у верховних ешелонах влади, український пересічний громадянин хоче лише спокою та стабільності в державі. А щоб досягти сих критеріїв людського буття, всі ми мусимо надіятися тільки на Всевишнього і просити Його: «Мир та спокій подай нам, Господи, і визволи нас від лукавого та збав українську громадськість від двічі «несудимих» «проФФесорів». Щоб не бачити їх більше на телеекранах, не читати про них в газетах. Збав нас від них, Господи, яко Ти свого часу збавив український люд від подібних до них кучмів, медведчуків, зінченків, литвинів та іже з ними».
А щодо панування принципів справжньої демократії в Україні, то нам, українцям, слід сподіватися того «щастя» лише з приходом до важелів державної влади представників української молодої генерації, що не зазнала ленінсько-комуністичних впливів — тієї генерації, яка від коліна батьків дійсної української нації.
