Політика, журналістика, армійські справи та мистецтво — ось перелік тем, що хвилюють опитаних мною львів’ян. Тішить, що всі респонденти говорили в основному про свою сферу діяльності — як професіонали. Хоча зачіпали мої візаві й негоду (погодьтеся, що вона вже «дістала» всіх і вся), День закоханих, зимову Олімпіаду у Ванкувері та справи духовні. А ще дякували газеті «День» за реальну допомогу.
Юрій ШВЕДА, політолог, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Минулий тиждень для мене мало чим відрізнявся від попередніх. Серед позитивного — інформація про присвоєння грифу Міністерства освіти посібнику, який я ще півроку тому дав на рецензування. Отримав і повідомлення від редакції, що прийнята до друку моя стаття в науковий журнал. Також вдалося завершити деякі інші справи, пов’язані з роботою. Що стосується негативу, то тут є кілька моментів. Передусім, вони стосуються непевної погоди, яка впливає на настрій. Також добряче псують нерви нечищені вулиці, бо ними важко пересуватися. Не додає настрою й загальний песимізм, що панує на Львівщині у зв’язку із завершенням виборів і їхнім результатом: люди розчаровані й насторожені, бо невідомо, як далі розвиватимуться події.
Любов КИЯНОВСЬКА, професор Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка:
— Незважаючи на кризу мистецтво у Львові на підйомі. Інавгурація Року Фредеріка Шопена, що відбулася у нашій філармонії у рамках міжнародного проекту, була просто блискучою. За це велика подяка директорові філармонії Володимирові Сивохопу, ректору Музичної академії Ігореві Пилатюку та польському професору Ярославу Джевецькому. Концерт справді був найвищої художньої проби і продемонстрував як успішність спільних мистецьких акцій із сусідами-поляками, так і великий потенціал наших молодих піаністів. Великою перевагою інавгураційної програми була і її небанальність, адже виконували не загальновідомі твори Шопена, а менш відомі композиції геніального польського романтика, наприклад Рондо в стилі краков’яку, варіації на тему з опери «Дон Жуан» Моцарта, фантазію на польські теми та Анданте спіанато з Великим полонезом. Без перебільшення можу стверджувати, що велика програма сприйнялася вщерть заповненою глядацькою залою на одному подиху. Такої інавгурації Шопена у нас ще не було!
Олександр ПОРОНЮК, керівник прес-центру Західного оперативного командування:
— Мені здається, що минулий тиждень був звичайним — зі своїми проблемами, клопотами, турботами, думками про хліб насущний. Досить насиченим цей тиждень був для мене в сенсі вирішення службових питань. Але я би все-таки сказав, що він для мене був радше позитивним, ніж негативним. По-перше, клопотанням керівника Центру військово-музичного мистецтва Миколи Орача я забезпечував інформаційний супровід заходу, який відбувся у філармонії — кажу про прем’єру фінальної частини опери «Данило Галицький» львівського композитора Мирослава Волинського у виконанні хорової капели «Трембіта» та солістів нашої опери. Також до позитивів слід віднести мою особисту зустріч із Владикою УГКЦ Михаїлом Колтуном, який повернувся нещодавно з-за кордону, де побував на всесвітньому з’їзді капеланів, де говорили ми про душпастирську службу у збройних силах та силових структурах. Погодьтеся: поспілкуватися з розумною людиною, яка заряджає тебе позитивними емоціями і дивиться на світ інакше, ніж ти, — дуже приємно і корисно. Приємним був і фінал тижня, який ми з друзями провели в зимових Карпатах. Гори, сніг, лижі — що може бути привабливішим для львів’янина, який виривається з буденності і потрапляє у живе середовище!..
Параска ДВОРЯНИН, шеф-редактор Львівської телерадіокомпанії «Люкс»:
— Мені прикро від того, що передчасно відбувається. Що я маю на увазі? Українські політики вже списали легітимного президента, а нова команда, що набрала більшість голосів, не говорить про конструктивні кроки в економіці, а радше береться за вічні теми, які і так не потребують особливих реформ: мова, Бандера, УПА. Хотілося б почути, як житимемо далі. Хочеться врешті побачити українських Шарля де Голля, Маргарет Тетчер, Лешека Бальцеровича, тобто конструктивного економіста, який би вивів Україну з того стану, в якому вона опинилася. Ціни дедалі більше дають усвідомлення того, що таке бідність і яка вона близька — ця проблема у Львові поточного тижня ще більше загострилася. Що ще обурює? Перед концертом популярної російської виконавиці понад сорок автівок безперешкодно вишикувалися перед Львівською оперою, хоча у Кракові чи Парижі нікому б і на думку не спало припаркуватися на площі перед театром. Що може порятувати від лютневих розчарувань? На мою думку, передусім спорт, бо у Ванкувері стартувала Олімпіада. Щодо приємного для мене особисто, так це те, що кілька репортажів нашої телевізійної команди мали у місті гарний резонанс. І, звичайно, любов, адже, попри певну комерційність Свята Валентина, приємно, що всюдисущі сердечка цього тижня не означали приналежності до політичної сили.
Алла БАБЕНКО, режисер Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької:
— Головною подією тижня вважаю перемогу народного артиста України Богдана Козака, якого Міністерство культури номінувало на Національну премію імені Тараса Шевченка — за моновиставу «Посланіє». Нещодавно Богдан Миколайович показав цю композицію на сцені столичної філармонії, і акторові аплодували стоячи. Нам уже телефонували з Шевченківського комітету і повідомили, що Козак пройшов одноголосно, хоча конкурентів мав потужних. Тепер чекаємо підпису Президента. Мені надзвичайно приємно, що до постановки «Посланія» трохи долучилася і я. Ще нас по телефону консультував Роман Віктюк. Заньківчани дуже раді за Богдана Миколайовича — він на цю премію заслуговує, бо зробив багато прекрасних ролей. Крім того, це важливо з огляду на те, що востаннє наш театр отримував Шевченківську премію 32 роки тому — при Данченку, за виставу «Тил» Миколи Зарудного. Ще з радісного те, що мої актори готуються до участі у трьох фестивалях — у Меліховому та в Москві, куди нас запросили на «Золотий витязь» та фест «Москва — відкрите місто». І я дуже вдячна керівникові відділу культури газети «День» Тетяні Поліщук, яка посприяла тому, аби російське посольство оплатило нам дорогу на Чеховський фестиваль у Меліхове.
