Забігаю на часинку до Музею визвольних змагань, що в місті Косові, до панi Людмили дізнатися, що нового, радісного в її праці у висвітленні правдивої історії України. А що поганого, в наш час і такого багато?! Зауважую біля себе добродійку, яка включається до нашої бесіди про сучасний світ і кругозір нашої молоді. Жінка видалася мені знайомою. Елегантна, з вишуканим смаком і манерами пані, яка вміло послуговується добірною українською мовою. «Шановна пані, я вас знаю, можливо, бачила, даруйте, мені се запитання?» — цілком логічно запитую. А у відповідь чую: «Мене — ні, а ось мого тата на світлинах, то певно». І стає поруч полиці, де стоїть книга Петра Арсенича «Рід Шухевичів» iз світлиною Романа Шухевича.
«Чупринка. Схожість разюча!» Довгий тонкий породистий ніс на вилицюватому овалі обличчя, близько розташовані очі, зведені до перенісся, тонкі розтягнуті губи, низько навислі брови над очима, високе чоло та округлене підборіддя. Тільки й того, що погляд генерала суворий, мужній, а у пані Марії Мегединюк він жіночий, ніжний, з тугою. Пригадую собі, що Шухевич був невисокого зросту і стрункий, так само постава п. Марії невисока, тендітна, струнка. І мелодійність глосу жінки, притаманна співочому, музикальному роду Шухевичів.
«Я все життя хотіла знати ім’я свого тата, я все допитувала маму... Але мама уникала цих розмов... І в її очах постійно жив біль і туга...» — це з розповіді панi Марії Мегединюк. А тепер вже і я, прочитавши спогади, які мені надала панi Марія, уявляю, як це жити вдовиці з двома дітьми і своєю мамою в одній кімнаті, а на другій половині родина покійного чоловіка. Він умер від тифу в 1939 році. І хто осмілиться осуджувати, що в ті грізні, лихолітні роки скрути, війни, боротьби за рідну Вітчизну ще молода вдова віддала востаннє своє серце, душу, своє кохання тому, хто переховувався в них в криївці. Напевно вона не знала вповні його величі й значущості, не знала, чи залишаться всі вони живі. Але певно кохала того славного, відважного і дорогого її серцю чоловіка. І вже відтак лише можна здогадуватися, що вона пережила від докорів та пліток, та здогадок, та того бруду, що на неї виливався від сусідів та жителів села Пуків при народженні найменшої доньки, Марійки (28.06.1946).
І яка була її мука і тривога за долю своїх старших доньок, Олександри і Надії, та особливо за долю найменшої, яка народилась схожою, як маленька краплинка Романа Шухевича. І вже певно, що цей тягар туги як власний хрест несла до останнього. І в ті роки радянської окупації жодним словом не прохопилась про історію народження — Марії Кик. Її хрест полягав у тому, щоб вижити, виховати добре своїх трьох доньок, зберегти їм життя і дати їм освіту. Вона зуміла це зробити.
Добродійка Марія пригадує, як маленькою бачила маму поряд військового один раз, а вдруге — як збудилася від того, що міцні чоловічі руки піднімали її. І пані Олександра Скригунець, старша сестра, підтверджує це, що в 1949 році Тур в їхній хаті бував. (під цим псевдо Романа Шухевича знали в криївці с. Пуків). От і всі спогади, які зринали час від часу. Більше біля мами чоловіків не бачила ніколи. І коли в 1989 році тяжко хвора мати, яка вже, певно, відчувала, що стоїть на порозі вічності, відкрила доні таїну її народження та ім’я її тата — Роман Шухевич. Взявши з доньки слово, що це залишиться в родині. Щоправда, ім’я Роман в родині стало жити постійно з 1972 року, коли панi Марія народила сина, а бабця Теодора дала ім’я своєму внукові, й воно щораз вимовлялося з особливою теплотою. Так панi Теодора продовжила ім’ям Роман життя Шухевича у своїй пам’яті, і цілком можливо, що це стане родинним ім’ям Мегединюків по чоловічій лінії.
Пані Марія була шокована і повідомленням про батька, і тою хресною дорогою, яку пройшла її мати, та врешт — й її смертю. А коли вже в часи незалежності стали з’являться світлини Романа Шухевича, вона стала порівнювати своє обличчя і статуру з обличчям відважного генерала, то переконалася, що слова Теодори Кик, її матері: «Ти дуже подібна до нього», — підтверджуються. Вона вже пережила свого тата на 20 років, але та разюча схожість зберігається і зараз.
Страх, який панував за радянських часiв, в багатьох випадках перероджував людей, їхнiй характер. Я знаю дуже багатьох рідних дітей визначних постатей визвольних змагань, яких після розстрілу батьків вивозили і виховували в радянській системі сиротинців, і того завдяки отій єзуїтської методі в них вжився той страх вже на генетичному рівні, вони і тепер згадують своїх батьків, видатних батьків, лише пошепки і лише в родині. Думаю, що страх за дітей, за їхню долю керував і панi Теодорою. Але, гадаю, що можу собі, логічно міркуючи, домислити. А можливо, вона виконувала останню волю генерала Чупринки — зберегти його доньку Марійку Кик. Він вже точно в ті роки не розраховував на подальшу перемогу. Він знав, що кожної миті його життя могло обірватись. Він міг передбачати, що в тій тоталітарній системі і його старших сина і дочку могли знищити. І він хотів, живучи у Вічності, знати, що рід Шухевичів буде продовжений.
Мені не хотілося б нікому і нічого доводити, лише наведу факти незаперечності народження Марії Кик як дочки Романа Шухевича.
1) Криївка в с. Пукові Рожнятівського р-ну Івано- Франківської області, не розкрита НКВС і не розкопана досі.
2) Спогади Галини Дидик, зв’язкової Романа Шухевича — одним рядком про цю криївку, де в 1945—1946 роках осінь, зиму, весну перебував Тур.
3) Проживала там і вдова (за фахом вчителька) Теодора Кик на половині, яка належала її за спадком по смерті чоловіка.
4) Спогади Марії Крук — Кик, другої невістки Євдокії Кик.
5) Спогади старшої доньки Теодори Кик — Олександри Скригунець, яка на час перебування Тура в тій криївці вже мала 7 років і цілком свідомо тримала в пам’яті незаперечні докази даного факту.
6) І останнє, і, як на мою думку, вже зовсім незаперечне. Разюча схожість шановної Марії Володимирівни Мегединюк і статурою, і обличчям на генерала Чупринку.
Ось такі факти, зокрема, особливо ретельно їх дослідив син панi Марії, якому бабця Теодора дала ім’я Роман. Його дослідження «Роман Шухевич. Білі плями життєвого шляху» переконує в тому, що все це просто необхідно вивчати, зіставляти, шукати доказів.
