Уперше ідею про необхідність запровадження «темників» для нового вищого керівництва країни Петро Олексійович озвучив у інтерв’ю «Дзеркалу тижня» на початку квітня цього року. І він мав для цього вже тоді вагомі підстави. Наприклад, навіщо було Віктору Андрійовичу заявляти в Брюсселі про один — два місяці на завершення «справи Гонгадзе»? І ще гірше. Хто тягнув за язика Піскуна із заявою про виклик Кравченка до Генпрокуратури, що спровокувало само(вбивство) екс-міністра МВС. Позбавило Кравченка кількох десятків років життя, а слідство — головної ланки в ланцюжку «організатор» — «замовник» убивства Гонгадзе.
Хоч якими трагічними є ці події, їх можна віднести до внутрішніх проблем України. Гірше, коли необережні висловлювання наших лідерів викликають ускладнення у відносинах із близьким і далеким зарубіжжям. Маючи великий життєвий досвід (1937 року народження), я сьогоднішній стан України оцінив би як життя великої сім’ї з трьох-чотирьох поколінь у комунальній квартирі з різношерстими (а часом і непередбачуваними) сусідами.
Відомо, що для збереження та підтримки миру в перенаселеній комуналці буквально від кожного з її мешканців потрібна неймовірна витримка, такт, комунікабельність, поблажливість та інші позитивні риси. А що маємо ми в нашій постпомаранчевій «комунальній» Україні? Низку невдалих призначень у деяких областях. Визнання Гурвіца мером замість оголошення нових виборів у Одесі. Не зовсім коректне оголошення Колесникова соціально небезпечним, тим паче затриманим не «на тему» виклику до Генпрокуратури. І «закипіли» «біло-блакитні» в Донецьку й наметовому таборі заборонених до встановлення МАФ — малих архітектурних форм (кіоски для пива та морозива). А тут іще й підривники Київської ГЕС з’явилися... А чом би й ні. У гірників вибухівки навалом. Знайдуть психа й рвонуть «Запорожець» де-небудь. Як казав Жванецький «тщательнее надо, ребята, тщательнее».
Від внутрішніх проблем перейду до деяких міждержавних питань. Тріумфальне, за оцінкою багатьох політологів, турне Президента до Європи й США, його висловлювання викликали певне озлоблення Путіна. І це може зрозуміти. Хоч сала й нафти в нас мало, але дрейф України на Захід серйозно порушує плани В.В. на інтеграцію в рамках ЄЕП і є поганим прикладом для інших членів СНД.
Але навіщо було «бацька» Лукашенка з Фіделем дратувати, обіцяючи в унісон з Бушем надати їм допомогу в просуванні демократії в їхніх країнах? Як наслідок «бацька» згадав про борг України в $100 млн. і попередив про недопущення втручання у внутрішні справи його країни. А Куба говорила про багаторічне лікування наших дітей-чорнобильців і невдячний жест нашого лідера в США.
На мою думку, якщо загальна тенденція розвитку політичних подій збережеться, то поляризація (розкол) в Україні посилиться, тим паче при форсуванні планів євроінтеграції та термінів вступу до НАТО. А зважаючи на особливу амбіційність Путіна й можливу повну орієнтацію України на Захід, на нас чекає енергетична та торгова блокада з боку Росії та Білорусі. Залишається туркменський газ. Але Туркменбаші в будь- яку мить може повернути на прохання В.В. «трубу» на північ. А до реалізації Каспійських проектів ой як далеко.
А от Балтійський газовий проект Росії за участю Шредера та Ширака в «пику» помаранчевій Україні й Польщі «спрацює» швидко. Сумно, бо для оптимізму немає підстав.
