Шановна Ларисо Олексіївно!
Я вже в такому віці, коли, як кажуть, пора потурбуватися і про душу... Трохи пізно я спохватився, аби віддати останню шану моєму батькові, який загинув на так званій маловідомій фінській війні. Та краще пізно...
Дякуючи, як я зрозумів, вам особисто, редакції вашої газети, зокрема Ігорю Радиковичу Сюндюкову, щоденник мого батька був опублікований («День», №256, 12.12. 2009 р.). Низький, низький уклін газеті «День» і вам, Ларисо Олексіївно! Я не можу знайти слів, щоб передати ті почуття, які мене заполонили, коли побачив портрет батька і його щоденник, писаний, як сказав С. Смирнов, «життям і смертю» 70 років тому...
Тепер душа моя спокійна.
У мене є кілька думок у вигляді статей до газети, і мені хотілось би їх побачити на сторінках «Дня». Я багато купую газет, щоправда, на жаль, в Харкові вони тільки російською мовою, але, як на мене, жодна не висвітлює сьогоденні та історичні події так, як це робить ваша газета, особливо останній рік.
Мої новорічні вітання і побажання редакції газети «День»: нехай вона кожен день говорить, друкує високі слова правди про Україну і українців (всіх українців, які належать до української нації, незалежно від національності), і бажаю всім здоров’я, творчої наснаги та перемог у боротьбі з антиукраїнством, яке, на жаль, ще має місце після майже двох десятиліть самостійності!
