Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Тепле літнє свято

Іще раз про дату святкування Дня незалежності
3 вересня, 2004 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

З’ясовуючи, коли ж святкувати День незалежності, пан Михайло Бачуро («День», № 152 від 26 серпня 2004 р.) використав багато фактажу, але подивився на нього, так би мовити, з висоти 2004 року. А у ХХI столітті вся історія України видається дуже прямолінійною й послідовною. Та якщо подивитися прискіпливіше, то виявиться, що історія України нічим не гірша за історію будь-якої іншої країни: така ж хаотична, випадкова, ірраціональна.

І перше, що не вкладається в голову, коли гортаєш старі газети — виявляється, що першу річницю Незалежності Україна відзначила… за місяць до проголошення Незалежності. 16 липня 1991 року практично всі газети УРСР вітали своїх читачів із святом.

Той факт, що УРСРівці святкували день прийняття Декларації про державний суверенітет як День незалежності, був наслідком гри слів та образів. Правляча еліта тогочасної України просто шукала способи підвищити свій статус, набити ціну, набрати бонусів у боротьбі за перерозподіл повноважень між Центром та республіками. А щоб легітимізувати свої претензії на вищий статус, 5 липня запровадили посаду президента УРСР і призначили вибори.

Втім, деякі газети повідомили, що на тлі загальних торжеств лунали поодинокі голоси тих, кого брали сумніви. У Чернівцях невелика група місцевих рухівців вийшла на Центральну площу із закликом не відзначати День незалежності, бо справжньої Незалежності ще не здобуто.

Мали вони рацію чи ні, але більшість людей теж відчувала невідповідність між задекларованою самостійністю та реаліями. Пам’ятаю, як мої сусіди ледь не побилися, бо не могли з’ясувати, вийшла Україна зі складу СРСР чи ні. Адже в багатьох українців самостійність асоціювалася саме з виходом із Союзу.

Цього не сталося, бо керівництво УРСР у першій половині 1991 року (як і Центральна Рада у першій половині 1917 року) прагнуло отримати не повну незалежність, а більше повноважень під час підписання нового союзного договору.

На перешкоді цьому стали представники консервативно налаштованої частини загальносоюзного керівництва, які 19 серпня створили ГКЧП. Українська еліта, яка домагалась більших прав, автоматично потрапляла до «розстрільних списків». Ставки зросли, на кону опинилися долі людей. Тому після провалу заколотників, вона (еліта) використала в цій партії свій козир — ухвалила Акт проголошення незалежності України. Це був вагомий крок і, головне, вдалий, про що свідчила реакція Михайла Горбачова, головного російського демократа Бориса Єльцина, інших керівників союзних республік, а раніше і Джорджа Буша-старшого.

Незважаючи на ухвалений Акт, УРСР продовжувала торгуватися з Горбачовим і його оточенням. Про це свідчать численні переговори та зустрічі, на яких українців умовляли підписати всілякі угоди, а ті обіцяли, а потім заявляли, що договір не чинний, бо треба його спочатку ратифікувати. Остаточну крапку поставив референдум.

Але й 1 грудня не є випадковою датою. Оскільки тогочасні державні менеджери виховувалися в дусі «економіка має бути економною», то зекономити вирішили й на референдумі. Річ у тім, що на 1 грудня 1991 року були призначені вибори президента УРСР. Пам’ятаєте, їх призначили ще до того, як Україна серйозно поставилася до ідеї незалежності? Тому, щоб не витрачатися двічі, до грудня просто надрукували по зайвому бюлетеню з питанням «Чи підтримуєте Ви Акт?..» А далі ви знаєте.

Не зовсім героїчно. Про це не складеш епосу на кшталт «Калевали» чи «Пісні про Нібелунгів». Але все одно, як це по-нашому, по-українськи. Погодьтеся, на думу чи билину вистачить.

До речі, День незалежності, той, який ми святкуємо зараз, теж обрали за досить анекдотичних умов. Леонід Кравчук у інтерв’ю одному тижневику свого часу розповів, як більшість представників політикуму виступала за те, щоб Днем незалежності проголосити саме перше грудня. Але раптом хтось сказав, що влітку все ж таки святкувати тепліше. І був правий.

Тому як на мене, дата святкування Дня незалежності не така вже й суттєва. По-перше, Україна як суспільство існує в десятки разів довше за Україну-державу. Хто знає дату народження України-громади? По- друге, не завжди люди, причетні до знакових подій та дат, надавали їм такого значення, яке ми їм приписуємо заднім числом.

Артем КОВАЛЕНКО, випусковий редактор новин «Нашого радіо»
Газета: 
Рубрика: