Це було давно...
На київському Дніпровому березі стояло молоде подружжя. І пильно вдивлялося в ріку... Аж поки не підплив пасажирський теплохід із іменем «Сусанна». У цю мить у жінки, яка була на останніх місяцях вагітності, ніжкою легенько штовхнуло дитя...Своєю радістю вона відразу ж поділилася з чоловіком... Обоє щасливо засміялися, і жінка тихо сказала: «Як народиться хлопчик, то, напевне, стане морським вовком, капітаном корабля...» Але народилася донечка, і батьки назвали її Сусанною, що в перекладі з грецької означає «водяна лілія».
Ця легенда в родині Сусанни Георгіївни Веренінової, жительки Херсона, і сьогодні передається із покоління в покоління. Бо вона стала пророчою саме для неї!..
Адже юна киянка Саночка 1966 року успішно закінчила київський річковий технікум за спеціальністю «Судноводіння на внутрішніх водних шляхах». І за розподілом отримала направлення на роботу в Херсонський річковий порт. Де її призначили капітаном-дублером пасажирського теплохода. А після дев’яти років бездоганної праці вона стає повноправним його капітаном. Пропрацювавши на цій посаді довгих двадцять чотири роки!.. Плаваючи, звичайно, й на інших суднах і спростувавши існуюче повір’я, що жінка на борту судна — це нещастя... Бо «плавзасоби», на яких працювала, не зазнали ні аварій, ні посадок на мілину, ні іншої біди. Навпаки, свої повсякденні маршрути до Голої Пристані, Козачого, Карташинки та інших населених пунктів капітан Веренінова, як мовиться, могла пройти із заплющеними очима. Завжди злагоджено працювали і механізми судна.
За високий професіоналізм та самовіддану працю Сусанна Георгіївна, яка була єдиною жінкою-капітаном у Херсонському річпорту, а також і в Україні на внутрішніх водних шляхах, одержала чимало заслужених нагород.
Але доля цієї прекрасної жінки-трудівниці, яка вже багато літ на заслуженому відпочинку та, як і раніше, проживає в Херсоні, тісно переплітається... з іменем нашого славетного земляка, співака і композитора Семена Гулака-Артемовського!..
І дізналися про це працівники його музею в місті Городищі зовсім не випадково! Бо сталося це тоді, коли проводили екскурсію для групи киян, після якої до нас обізвалася симпатична жінка: «А знаєте, моя мама, коли проходила практику на річкових суднах, одну навігацію плавала по Дніпру на пасажирському теплоході «С.С. Гулак-Артемовський» мотористом-стерновим».
Саме так розпочалася наша дружба з донькою С.Г.Веренінової, Валерією Валентинівною Риженко. Завдяки її небайдужості отримали щасливу нагоду поговорити й із Сусанною Георгіївною, щоб запитати її про початки трудового шляху на легендарному теплоході...
«Це було красиве однопалубне судно зі зручними каютами для пасажирів, яке здійснювало рейси із Києва до Чорнобиля, — пригадує вона далекі шістдесяті роки минулого століття. — Мені, тоді вісімнадцятилітній, в пам’яті той час, ті кілька місяців навігації!.. Бо перше ніколи не забувається. Мене дуже добре сприйняла невеличка команда, оточила увагою, турботою... Оте людське тепло й підтвердило бажання працювати на флоті, бо мрії, як кажуть, не розійшлися з дійсністю... Чи відомо було, чиє ім’я носив теплохід? Так, знала, що композитора. Хоч, звичайно, найбільше переймалася роботою. Бо хотіла її якнайкраще опанувати. Вона мені від початку дуже сподобалася».
До слова, саме на кінець п’ятдесятих та початок шістдесятих років припадає остаточне повернення автора безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм» в Україну, до свого народу, якого митець увіковічив своїм твором...
У Москві, на Ваганьковому цвинтарі, відшукується його могила, а 1962 року в Києві виходить ґрунтовна монографія музикознавця Леоніда Кауфмана «С.С.Гулак-Артемовський». Що й донині є найкращим дослідженням життя і творчої спадщини композитора та співака. Свідченням повернення також було й найменування теплохода...
І, повертаючись до нього, скажемо й про те, що у фондах музею зберігається його рідкісна світлина, зроблена засновником музею корифея українського мистецтва, відомим краєзнавцем Георгієм Ковалем. Він сфотографував судно, яке відходило від причалів Київського річпорту з курсом на Чорнобиль. І, цілком можливо, що з юною мотористкою Сусанною на борту!..
Більше ж — жодної інформації.Навіть в інтернеті. То, може, прочитавши ці рядки, обізвуться ті, хто щось знає про теплохід?
Нам, музейникам, надзвичайно приємно, що дізналися ще одну зворушливу історію. Пов’язану з іменем земляка-городищенця, історію одного його вшанування. Коли по водній гладі сивого Славути багато літ швидше за вітер мчав теплохід «С.С. Гулак-Артемовський»!
