Дивна метаморфоза відбувається з ключовими політичними поняттями, що потрапляють останнім часом до ЗМІ. У цьому випадку я маю на увазі «тероризм». Це можна було б якось виправдати, якби дане поняття з’явилося, скажімо, учора. Ось його не було, а сьогодні якісь Мохаммед Атта і Марван Аль- Шехи висадили у повітря «Боїнгами» Всесвітній Торговий Центр. Що це? «Тероризм», — говорять нам. І ось палестинець, який приніс на собі вибухівку на дискотеку в Єрусалимі, — також зайнявся тероризмом. І п’ятеро чоловiкiв у Єревані, що розстріляли керівництво парламенту й уряду прямо на робочому місці, — також тероризм.
Я не встиг ще сьогодні увімкнути телевізор, а то б додалося ще що-небудь (борони Боже, звичайно). Але тероризм народився не вчора і навіть не позавчора. Досить нагадати хоч би «березневі іди» 44 р. до нашої ери, коли Кассій з Брутом і товариші… ну, останнє начебто відрізняється знаряддям виконання — кинджалом. Але він також «прослужив» вірою і правдою 2000 років. Шарлотта Корде заколола Марата у XVIII столітті, Кравчинський — шефа жандармів Мезенцова — у XIX столітті. А ось граф Штауффенберг 20 липня 1944 року прийшов на доповідь до фюрера з бомбою. Так що ж, давайте і його, як Бен Ладена, — лазерною бомбою… (умовно-ретроспективно, звичайно). Що за дурниці, він же герой! Звідки такий «розгін» в оцінці? У зв’язку з цим цілком справедливо політолог О. Яцко починає свою статтю «Тероризм як форма політичної боротьби» («Політика і час», №1, 2002) так: «Проблему формулювання поняття «тероризм» досі не вирішено». За Гегелем (і це не стільки його заслуга, скільки заслуга всієї філософської традиції Заходу), явище починає своє існування як поняття. Немає поняття — немає буття. У такому випадку робити вигляд, що всі розуміють під терміном «тероризм» одне і те ж, — або спроба лікувати хворобу, невідомо яку, або це — умисна спроба щось приховати. Метаморфозу, про яку згадувалося на самому початку, ще м’яко названо дивною, оскільки під назвою «тероризм» звалено в аморфну історичну купу явища, які нічого спільного (крім жертв) один iз одним не мають. Спроба класифікації явищ, що іноді зустрічається, які підозрюються у тероризмі, за загальною ознакою «насильство» — класична логічна помилка. Тоді й тривіальний потиличник сюди потрапляє. Передбачаю заперечення того, хто прочитав ці рядки: «Ну, ось і визначте, що таке «тероризм» в аудіо-відео подачі ЗМІ». Відповідаю — поки не знаю. Бачу тільки одне, тому що це кидається у вічі: ті структури суспільства, які за обов’язком служби повинні це робити, юристи і законотворці, як води у рот набрали. Зокрема, «Human right watch», наприклад. Або 6000 жертв ВТЦ — не та кількість, з якої починається захист прав людини? А права пасажирів цих чотирьох «Боїнгів» — хіба можна придумати більш цинічне їх знехтування? Адже есер Іван Каляєв пропустив карету великого князя Сергія Олександровича, який проїжджав з дітьми, і кинув у нього бомбу лише наступного разу, коли він їхав один. Звідси виходить, що класичний тероризм — це здійснення теракту слабким по відношенню до більш сильного у соціально-політичному відношенні (князь — сильніший за Каляєва, діти — слабшi!).
Ось і ризикну взяти певний юридичний напрям: виконавці терактів проти ВТЦ і Пентагона не терористи, а комбатанти. У той же час це, безсумнівно, теракти, тобто акти залякування, та ще якого. Ну, а що робити з комбатантами — добре відомо в юридичній та історичній практиці. Це — війна за Гаазькими і Женевським конвенціями, це — санкції Ради Безпеки ООН тощо. Війна — погано, але вона існує і більш або менш кодифікована. Стовідсоткового класичного терориста немає і не може бути. Він є породженням своєї власної слабкості стосовно того, кого хоче налякати; він існує тому, що так і не налякав тих, кого хотів. (Ще один тріумф діалектики — єдність протилежностей!)
Мною керує не бажання зайвий раз брикнути юридичних крючкотворів, а бажання розбудити їх від сплячки. Я звертаюся, у тому числі й до мусульманських юристів, вірним Корану. Хоч у мене й немає під рукою сумної статистики, але хто може поручитися, що під братською розвалиною ВТЦ не загинули у т.ч. й правовірні мусульмани? Я знаю відповідні сури, але як православний, не в праві чіпати священну книгу іншої релігії. Мене непокоїть інше — сибірці, наприклад, наплювати, і слава Богу, що Америка придушила її у себе, але якщо однодумцям Атти та Аль-Шехи це байдуже, то нехай охороняє Аллах бідний арабський Схід від епідемій, оскільки сподіватися більше немає на кого.
Оскільки юристи всіх мастей запізнюються, спробую кваліфікувати наліт на ВТЦ сам: «Це — акти залякування, що проводяться комбатантами (солдатами)». Тобто — війна. Що це означає? Наприклад, «війна є продовження політики іншими засобами». Політика коштує грошей? Ще б пак! Звідки вони? У однієї сторони конфлікту — від наймогутнішої економіки світу, у протилежної — від нафти. Скоротивши різношерсті валюти і електронні банківські рахунки як чисельник і знаменник дробу, отримаємо: економіка проти нафти.
Отже, на перший погляд, «віднімання» економіки США вiд світу на нас майже ніяк не позначиться, а ось віднімання нафти, ведучого енергоносія — це катастрофа для всіх. Не має значення, що Америка, як за «принципом доміно», впаде останньою — інші «кісточки», у тому числі і наша, попадають раніше. Геологічно упертий факт: 80% запасів нафти на Сході. Що може протиставити економіка? А те ж, що і завжди — невичерпну винахідливість. Країна Белла й Едісона, що реалізовувала Манхеттенський проект і висаджувала людину на Місяць, тримає у своїх руках ключ до ведучої проблеми XXI століття — освоєння термоядерного синтезу. Пуск першої ж комерційної термоядерної електростанції буде означати не тільки розв’язання загальнолюдської проблеми «енергетичного голоду», але і разом з тим, перетворення близькосхідної нафти за вартістю у… воду. На які кошти наймати тоді комбатантiв-камікадзе і утримувати тренувальні табори? Чи такий уже фантастичний цей сценарій? Судячи за станом проекту ITER (споруда Міжнародного термоядерного експериментального реактора), — ні. Причини припинення цього проекту зараз економічні, а не фізико-технічні («Атомна техніка за кордоном», 1999, №8). Загострення ж боротьби світової економіки проти нафти працює на пожвавлення інвестиційного процесу у термояд, і тоді світ швидко пройде ці декілька десятиріч, що відділяють його поки від вирішення раз і назавжди енергетичної проблеми.
Уявна сторона-опонент може заперечити, мовляв «не все продається і купується». Є самовбивці не за гроші, а з ідейних міркувань. Оскільки розгляд цього не суперечить системному підходу, а, навпаки, витікає з нього, придивимося і до цього контингенту. Особа, що робила спробу суїциду і за якимись випадковими обставинами залишилася живою, визнається сучасною медичною наукою психічно хворою. Дуже шкода, звичайно, що сучасна медицина ще не може лікувати цю хворобу. Однак у розвинених країнах вона все ж надає відчутну допомогу суспільству, хоча б через мережу психоневрологічних диспансерів. Не хотілося б кривдити ті країни, де їх немає. Вони і самі знають про це краще за нас, тільки сидять, склавши убогі руки. Тут, як ніколи, потрібна добра воля з двох сторін. З одного боку, якщо люди не у лікарні, то вони на свободі, і, природно, у такому контингенті завжди можна вербувати кого завгодно. З другого боку, щонайменше не гуманно бомбити цих людей, не намагаючись хоч би за половину цих коштів надати їм медичну допомогу.
І, нарешті, останнє (але не за важливістю!). Те, що можна розглядати як деякий підсумок «антитерористичних акцій». Операції, що проводяться США та їх союзниками в Афганістані (як, проте, Росією — у Чечні, Ізраїлем — у Палестині), все більше схожі на боротьбу ведмедя з комаром. На радість комарові шанси у ведмедя у цій боротьбі невеликі. Проте, схоже, що ватажки комбатантів не розуміють, що це нібито палиця з двома кінцями. Ударна сила теракту — ідеалістично жертовна молодь. У цьому випадку не важливо внаслідок яких причин і мотивів, а тому ролі можуть і помінятися, і тоді вже їм доведеться виступати у ролі ведмедя, що відбивається від комарів з барлогу. Ситуація начебто історично симетрична, але з однією поправкою: чекати співчуття у цю сторону не доведеться, як не дочекалися його Гейдріх з Ейхманом.
Наївно було б розраховувати, що ця роздираюча душу проблема розтане у променях нехай найжаркіших дискусій. Тому, зі свого боку, я був би щасливий, якби запропоновані роздуми дозволили запобігти хоч би одній насильницькій смерті.
