Олена ГОРОБЕЦЬ, поетеса, громадський діяч:
— У поганому протягом останнього часу зберігається стабільність. Це і війна, і економічний спад, і коливання гривні, і стагнація реформ, і безкарність злочинців у владних кабінетах. Все це відчувається і в Кропивницькому. Новим є те, що колишні регіонали, сьогодні вже вкрай осмілівши, набрались нахабства вголос підважувати все те, що стало святим для українців. Це сприймається так, ніби хтось недопалком роз’ятрює незагоєні рани. Тим більше у дні, коли ми говоримо День Гідності і Свободи, а також згадуємо Голодомор.
Але з цього поганого народжується хороше. Активність внутрішнього ворога ? це новий привід для солідаризації всіх, хто розпорошився після завершення вуличного етапу революції, в суперечках про власне бачення того, що і як треба першочергово робити. Намагання кропивницьких ідейних опонентів революції Гідності витіснити з місцевої площі Героїв Майдану пам’ять про цих Героїв призвело до того, що всі, хто три роки тому вийшов відстояти вектор на розбудову незалежної європейської України, мусили згадати, що противники такого майбутнього країни є не лише в Кремлі і в зоні АТО. Що вони живуть поруч і вже навчилися дуже вправно грати на наших почуттях і слабкостях.
Безперечним позитивом є те, що кропивничанам виявилося не байдуже, де і яким має бути знак, присвячений Революції Гідності. Група активістів підготувала звернення на ім’я міського голови Андрія Райковича, у якому йдеться про те, що пам’ятник має бути в центрі міста — на площі Героїв Майдану. Наразі триває обговорення ідей щодо майбутнього облаштування площі, вигляду монументу. Під зверненням, до речі, вже зібрано близько сотні підписів, і люди продовжують його підтримувати. Я вірю, що проаналізувавши цей досвід, ми зможемо більш ефективно впливати на владу і в інших питаннях.
Вікторія СЕМЕНЕНКО, журналіст, автор проекту «Сила життя», співзасновник Міжнародного благодійного фонду «Янгол життя»:
— Цей тиждень для мене почався і завершився благодійними і соціальними проектами. У понеділок ми записували на місцевому телеканалі «Кіровоград» передачу про видання «Сила життя». Цим проектом я живу майже рік. Восени торік, коли я їздила з волонтером Володимиром Бурком у зону АТО передавати бійцям допомогу, дорогою ми спілкувалися про солдатів, які повернулися з неоголошеної війни, які зуміли повернутися у мирне життя і які залишилися на роздоріжжі. Тоді я подумала: було б добре створити збірку успішних історій учасників АТО, які б надихали і мотивували інших бійців. Так виникла ідея, яка знайшла підтримку взимку під час марафону «Активні громадяни», де нас вчили писати проекти соціальної дії. Разом із психологом Ганною Колєвою та учасником АТО Володимиром Мухуровим ми написали проект про створення збірки успішних історій бійців та трьох соціальних відеороликів. Навесні отримали грант від «Британської ради» на його реалізацію. Так разом з Ганною Колєвою та моїми колегами Оленою Сідоровою і Жанною Петрович зібрали дванадцять успішних історій про наших мужніх і активних героїв. Кожна історія надихає бути сильними, вірити в краще, не здаватися... Перший і другий тираж вийшов у кількості по 300 примірників, зараз готується до друку третій тираж завдяки фінансовій підтримці посла України в США Валерія Чалого та працівників посольства України в США. Частина тиражу буде розповсюджуватися в українській діаспорі США. Сприяв цьому герой нашого видання Олександр Місюра, який переїхав у США до своєї коханої Наталі. Їхню історію я описала у «Силі життя». Олександр отримав поранення, а Наталя була волонтером і допомагала йому й іншим солдатам. Так вони познайомилися, потім листувалися, зустрічалися, одружилася. Ця історія найромантичніша у збірці.
Протягом тижня у соціальній мережі «Фейсбук» та на сайті фонду «Янгол життя» я розповідала історії онкохворих діток, які потребують фінансової допомоги у лікуванні. Кожна гривня, десять чи п’ятдесят для них важливі, адже ліки настільки дорогі, що самі батьки просто безсилі...
На наступний тиждень уже заплановано чимало зустрічей, презентацій книги «Сила життя», акцій в підтримку онкохворих діток. Отак серед сумних подій ми знаходимо привід для усмішки, коли бачимо, як люди об’єднуються для допомоги тим, хто цього потребує.
Надія ПАЛИВОДА, голова громадської організації «Озеленення Кропивницький»:
— Наша організація працює з зеленими насадженнями міста та всім, що з цим пов’язано: збереження, захист дерев, збільшення їх кількості. Поганого за останній місяць вистачало: з 15 жовтня нібито дозволяється проводити обрізання дерев — тож для наших «дроворубів» це ніби відкриття сезону полювання: в прагненні заготовити побільше дров вони міри не бачать, тому знову на вулицях з’являються голі стовпи замість колись розкішних дерев, які радували міських жителів затінком та свіжим повітрям. Звідки ці сезонні «дозволи» — невідомо, адже Правила утримання зелених насаджень допускають восени лише формувальне обрізання — коли в дерева видаляють невеличкі 1-2-річні пагони для формування красивої крони. І то — тільки в широтах із теплою зимою. Відколи це теплими широтами стали вважатися всі міста України? Та й навесні так званого «омолодження» потребують лише старі всихаючі дерева, а навіщо обпилюють цілі алеї молодих красивих дерев — невідомо.
Але є й хороше. Людям вже це обридло. Люди не мовчать. Багато небайдужих людей приєднуються до нашої спільноти. Тема винищення дерев єднає жителів різних міст України. Завдяки соцмережам ми ділимося досвідом, корисною інформацією. Зокрема наші друзі з Дніпра отримали консультації провідних юристів і з’ясували, що таке поводження з зеленими насадженнями суперечить законам України і тягне на адміністративну та кримінальну відповідальність.
Добре й те, що є багато охочих допомагати й робити щось конкретне. Нещодавно завдяки такому собі краудфандінгу — тобто власними коштами спільноти — створили й запустили в мережу відеоролик «Дихай зі мною» із закликом берегти дерева від нещадної обрізки і додали інформацію, куди звертатися, аби цьому запобігти.
Недавно почула фразу, яка мене вразила: «Немає такого поняття як історія. Насправді історія — це поєднання вчинків багатьох різних людей». Я по-дитячому тішуся, коли зустрічаю людей, які здатні на вчинки...
