Iгор ПРОЦИК, директор Центру суспільних досліджень «ПОЛІС»:
— Перше — результати місцевих виборів. Не зовсім, можливо, позитивно те, що є певна натягнутість в часі щодо встановлення результатів виборів, але це часто пов’язано з помилками в протоколах дільничних виборчих комісій. Це свідчить про, на жаль, низьку фахову підготовку членів ДВК і ТВК, їхню комунікацію між собою щодо співпраці. Друге — донесення інформації про результати виборів до громадян. Цього тижня я брав участь в прямому ефірі Українського радіо Тернопіль і деякі слухачі говорили про те, що вони не знають результатів виборів, наприклад, на посаду міського голови, крім переможця. А їм цікаво знати, скільки набрали голосів інші кандидати. Думаю, що така ситуація не тільки в Тернополі, але й там, де теж є значний відрив між кандидатами. Тобто потрібно наладжувати також комунікацію виборчих комісій з громадянами. Наступний, не дуже позитивний момент щодо виборів, то це їхнє слабке матеріально-технічне забезпечення.
Друга тема — ситуація із Конституційним судом, з їхнім рішенням скасувати кримінальну відповідальність за недостовірні дані декларацій. З одного боку, це закрило доступ пересічних громадян до електронного реєстру декларацій. З іншого — створює перешкоди для вступу на посаду голів обласних, районних рад і міських голів тому, що вони мають проходити спеціальну перевірку, яка передбачає подання декларації.
Ну, й інтрига щодо виборів у США. Ми розуміємо, що вони впливають не тільки на США, але також мають геополітичний вплив. Спостерігаємо і маємо надію, що в них пройдуть вибори демократично, чесно і вони встановлять результати в терміни, передбачені американським законодавством. Можливо, ми від них також щось візьмемо для українських виборів з точки зору дотримання та механізмів процедур, і зокрема, голосування поштою. Треба подивитися, чи можна його використовувати в Україні в умовах, зокрема, коронавірусу. Тому, що ми бачили, незважаючи на те, що Тернопільщина має найвищу явку на місцевих виборах, але це не та явка, яка була на попередніх місцевих виборах.
Валентина СЕМЕНЯК, письменниця, журналістка, фотохудожниця:
— Насамперед, мене найбільше непокоїли цього тижня післявиборчі наслідки. Вони насправді ще не стихають, люди ще не можуть відійти від тих емоцій і оці судження, осудження настільки вже оскому набили. Треба вже реально зануритися в сьогодення, а люди досі смакують негатив. Мене це дуже зачепило. Та будь-які новини відкриєш — негатив, негатив, негатив... Я, до речі, вже починаю через день зазирати в новини. Раніше частіше в соцмережу Фейсбук заходила. У мене якось така мить була, що мене просто от знудило від нього. Реально. Тому, що там людина виставляє, наприклад, якийсь свій твір. У мені «живе» літературний редактор і я бачу: його треба редагувати, «привести до тями»... Треба бути реалістами, критично ставитися до себе, до своєї творчості. Люди виставляють. Решта людей починають підлабузнюватися: «Як це гарно! Ой, яка ти красуня!» Я вже не заходжу і не дивлюся тому, що насправді це самообман, це не щиро. А що таке нещирість? Нещирість — це неправдиве серце, це не є любов до ближнього, скажімо так. Останнім часом практикую писати в приват. Щиро, з любов’ю. А щоби людина не ображалася я пишу: «Просто ти маєш бути щаслива, ти маєш бути, як той діамант. Те, що ти написала — діамант, але він ще не оброблений камінь. Його треба привести в порядок і потім на люди викладати. Я ж хочу, щоби ти була на висоті». Оце, до речі, така риса — еґо, яка називається. Коли є еґо, людина вже не може на духовному плані рости, тупцює на місці. От воно росте, росте, росте, як кулька. У момент якийсь еґо просто лусне. Потім людина опиняється біля розбитого корита. Мене це найбільше непокоїть. Що хорошого? Забрала зі садочка внучку вже вкотре і вона так притулилася до мене вчора і каже: «Бабусю, я тебе так люблю-люблю-люблю». Це найвище щастя у світі. Діти давно дорослі. У них свої турботи, проблеми, сім’ї. А вона така безпосередня, вона такі речі говорить. Вона ніби заземляє. І не просто заземляє, а казково заземляє. Це найголовніша для мене радість.
Олена МУДРА, заступниця голови Тернопільської міської організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, журналістка:
— Оскільки слідкую за розвитком голосування за громадський бюджет, то відмічаю, що дуже динамічно тернополяни голосують за проєкт щодо створення майданчика для вигулу собак у парку «Топільче». Поки я розповідала людям із собачками про нього, зустріла тих, хто взяли їх з притулку, з перетримки, з вулиці. Приємно, що є тернополяни, які активно допомагають тваринам.
Ще дуже тішить листопад своєю красою. Спостерігаєш, як дерева змінюють вигляд, щодня більшає жовтого листя. Воно гарно кружляє, падає під ноги і можна ним пошурхотіти. Зраділа, коли побачила жовте листя каштанів. Уже багато років такої краси в Тернополі не було тому, що їх з’їдала каштанова міль і вони скручувалися. А тут я йшла Східним масивом і бачу: «О, каштан. І він жовтий!»
Не можу оминути тему дерев’яних скульптур в парку «Топільче», бо ми цей проєкт також просуваємо. Він має на меті відновити скульптури на галявині казок і доповнити їх героями сучасних тернопільських авторів. Дуже дякую усім, хто проголосував. Пройде проєкт чи ні, але я багато нового дізналася про те, хто різьбив ці скульптури, хто створював парк. Усі, окрім відомого митця Івана Мердока, живі, і це історія, яку треба зберегти, вшанувати їхню працю. Готую матеріали для оприлюднення, щоби тернополяни знали історію свого міста і це вже великий позитив.
Сумно було 1-го листопада. Поминального дня у віці 89-ти років пішла з життя дуже цікава людина Марія Бурдик. Ми знімали фільм про лемків «Орнаменти долі» і вона давала майстер-клас під час фестивалю «Лемківська ватра» про випікання хліба. Марія Бурдик була першою, хто вивчав з наукової точки зору лемківську говірку, не давала її забути. Думаю, що ця жінка залишиться в пам’яті лемків і всіх, хто її знав.
