Добридень, шановна редакціє!
Невдовзі відбудуться президентські вибори. Мабуть, кожен уже не плекає надії щодо спроможності нинішнього Президента вивести країну з кризи. Всі очікують від майбутнього глави держави покращення економічного становища та життя народу.
Не намагаючись спрогнозувати результати виборів, спробуємо розібратися в тому, що запропонує своїм виборцям кожен президент після перемоги.
Спочатку необхідно перелічити ті реалії, з якими необхідно буде рахуватися майбутньому президенту.
По-перше, маємо «віртуальну» економіку, яка лишилася нам у спадок від Союзу і донедавна була нашою загальнонародною гордістю (промисловий потенціал, рівний італійському). Звісно, раніше вона звалася інакше й усіляко маскувалася. Але після ліквідації Держплану та цінової лібералізації всі побачили, чого вона варта. Поки що щось кардинально замінити ніхто не наважився. А економіка функціонує, живлячись бартером, природними ресурсами в великих кількостях і дармовою робочою силою.
По-друге, маємо недієздатну структуру державної влади та розподілу функцій між гілками влади. Така політична система є непродуктивною, не може провести реформи в економіці й приречена на постійні конфронтації. В парламенті немає більшості, яка б висувала свого кандидата в прем'єри і підтримала урядову програму в повному обсязі. За нинішніх умов ситуативна більшість ще якось підтримує прем'єра під тиском Президента, але надалі кожне серйозне починання уряду наштовхується на протидію опозиції.
По-третє, у світі ми не самі. Поруч є Росія зі своїм «імперським» комплексом. Є Захід (і тут теж своя історія).
По-четверте, маємо власні клани й олігархів, яким вигідно зберігати статус-кво загалом, а поміж собою вони вже якось розберуться.
По-п'яте, маємо розграбований і зголоднілий народ. Відбувається процес відчуження влади від народу. Зростає агресивність.
У найзагальнішому вигляді можна виділити три основні типи претендентів на президентське крісло. Це: I — лівий; II — кандидат від клану; III — демократ (узагальнюючи).
СЦЕНАРIЙ ПЕРШИЙ
Перемагає лівий. Мабуть, мало в кого українські комуністи, соціалісти, селяни або прогресисти викликають асоціації навіть із комуністичною партією Китаю. Тим паче, їхні кандидати ніяк не нагадують дядечка Дена, для якого байдуже, якого кольору кішка, аби мишей ловила. В лівих кішки всіх відтінків червоного, та харчуються вони з холодильника.
Так що при цьому варіанті ніяких вам довгострокових оренд землі, вільних цін на сільськогосподарську продукцію, жодних вільних економічних зон і госпрозрахунку. Повертається директивне планування, регулювання цін, ренаціоналізація, турбота про неконкурентоспроможного національного виробника тощо. Можливий білоруський варіант тотального захоплення влади. Відбувається поступове наближення до Росії через входження до усіх можливих структур, які практикуються на терені СНД. Кордони на заході поступово закриваються (спочатку для товарів, потім для іноземців). Хто пручатиметься, то це «нові українці». Але недовго. Потім — гайда на Гаваї або до Швейцарії. Народ розділиться. Перші стоятимуть у чергах за «щасливим минулим» і ковбасою по 2.20. І житимуть бідно, але як усі (окрім, звичайно, «найрівніших»). Інших більше ніхто не побачить... (по телевізору).
СЦЕНАРІЙ ДРУГИЙ
Перемагає той, хто співчуває клану. Обіцянки на кшталт побудови громадянського суспільства, ринкової економіки, зарплат у $500 і пенсій у $200 обіцянками й залишаються. Реформи структурними залишаються на папері, а економіка «віртуальною» насправді. Що, може, й зміниться, то це голови монополій із постачання газу, власники блокуючих пакетів стратегічних підприємств, директори деяких заводів. Ефективна влада в такому випадку не потрібна. Далі від декларування палких прагнень вступу до ЄС і ВТО справи не підуть. Іноді можна образитися через те, що нас не люблять. Заходу дещо не сподобається, але кредит все одно дасть. Росія залишиться «пріоритетом» (газ усьому голова). «Хто сказав, що вони не діють», — анонсує цикл докфільмів про правоохоронні органи один з каналів. Та ніхто і не казав. Усі твердо знають, що вся пильна їх увага прикута до великих корупціонерів (переважно з опозиції). Ситуація, як не важко здогадатися, загострюватиметься. Безробіття зростатиме, гривня падатиме, реальні доходи зменшуватимуться. Тут є три варіанти: а) народ терпітиме, поки Україну не плутатимуть з Угандою; б) до влади приходять ліві; в) повторюється індонезійський сценарій.
СЦЕНАРІЙ ТРЕТІЙ
Перемагає демократ. Дуже ймовірно, що це останній шанс демократії. Тому ця людина повинна поєднати в собі харизму де Голля, рішучість Ерхарда і дипломатичність Черчілля.
Припустимо, що новий президент знає, що робити з економікою. Та чи дозволить нинішній парламент провести пакет економічних законів? Президентові й уряду буде необхідно балансувати на межі інтересів лівих, які не дозволять закрити шлях до «світлого минулого», і «ніяких», які хотітимуть зберегти джерела надприбутків. Виходячи з того, що новообраний президент не буде виразником інтересів окремого клану, є всі передумови виходу з опозиції, яка була обумовлена протистоянням саме бізнесових інтересів і ситуативним зближенням «ніяких» і демократів. Зрозуміло, що в питаннях зниження податків, приватизації землі тощо можна сподіватися на голоси останніх. Натомість у питаннях ліквідації пільг ліві повинні підтримати уряд. Занадто пильна увага до Заходу викличе «газовий шантаж» Росії, підвищення мита на українські товари. Тим часом зниження податків, дерегуляція та боротьба з хабарництвом заохотить інвесторів і хвилю імпорту, яка витіснить неконкурентоспроможного вітчизняного виробника навіть з місцевого ринку. А за кордоном триватимуть антидемпінгові процеси проти українських експортерів прокату. Щодо інвесторів, то можливі повторення варіанту з АТ «ЗАЗ». Боротьба із корупцією може знову змусити олігархів блокуватися з лівими для забезпечення недоторканності. Народові потрібно буде пояснити, чому необхідно буде закривати нерентабельні шахти і чому треба ще чекати. І чому лише цей шлях є перспективним.
З повагою Ігор ГУБАРЄВ Київ
