Завершується ювілейний рік добре знаного та шанованого в Україні та поза її межами тріо бандуристок «Червона калина» Національної спілки кобзарів України. Багаторічне існування колективу вкотре підтвердило знану тезу: якщо мотивація у тебе шляхетна, тоді все буде добре. Такий мотив у тріо був з часів заснування — дбати про життя української пісні, нести її в усій красі та філософії до людей.
Завдяки режисерським здібностям і творчому чуттю заслуженої артистки України Марії Сороки, — незмінного керівника тріо «Червона калина» уже 25 нелегких, але щасливих років, працює на високому професійному рівні і ніколи не зупиняється в роботі. «Червона калина» завжди була бажаною для глядача. Адже жодне тріо в Україні не працювало так довго. Воно й не дивно, бо ж саме червона калина є символом незнищенності і невмирущості нашої землі. Назву тріо дав професор, добрий друг колективу і його «хрещений батько» Йосип Лось. У той непростий час радянської пропаганди потрібно було мати велику сміливість і мужність, щоб так назвати музичний колектив. Ще держави тоді не було, але цеглинки закладалися швидкими темпами. Цеглинки творчості «Червоної калини» — у тому числі.
Перші п’ять років своєї творчості учасники часто виступали в університеті, піднімаючи дух студентів, у трудових колективах Львова та Львівщини, а з 1986 року починаються їхні поїздки Україною (Черкаська, Чернігівська області, Київ та інші регіони), Кобзар Олекса Чуприна відкрив тріо дорогу до Санкт-Петербурга. Уперше виступ у місті на Неві відбувся 1986 року на березневих Шевченківських святах. З того часу і по сьогодні тріо — щороку бажаний гість у другій російській столиці. «Червона калина» — єдиний кобзарський колектив з України, який був запрошений на відкриття пам’ятника Шевченкові у Петербурзі (автор Леонід Молодожанін, який є ще й автором пам’ятника Шевченку у Вашингтоні), що відбулося 22 грудня 2000 року.
Доленосною стала зустріч зі згаданим уже кобзарем із Тарасової гори — українським Гомером Олексою Чуприною. Він об’єднував навколо себе людей з глибоким усвідомленим почуттям патріотизму. І в це віддане Україні середовище влилася й «Червона калина». Саме О. Чуприна привів тріо до національної святині в Каневі — могили Тараса Шевченка. Відтоді творчий шлях колективу пов’язаний з ім’ям генія української нації. «Червона калина» є постійним учасником Шевченківських днів у Каневі та всіх заходів, пов’язаних з шевченкіаною, які проводить Шевченківський національний заповідник у Каневі.
У цьому році глибока шана до творчості Тараса Шевченка вкотре виявлена і підтверджена артистами «Червоної калини» зі Львова великим мистецьким дійством. яке відбулося 20 травня на Чернечій горі у Каневі: «Пісенна сповідь» тріо бандуристок «Червона калина». Програма висвітлювала всі віхи 25-річної творчості колективу. У ній звучали пісні на слова Т. Шевченка, духовна мушка, старовинні українські балади, авторські пісні Марії Сороки. Чільне місце займала народна пісня, яку так любив Кобзар. Кожна пісня дуже глибинно і гармонійно поєднувалась зі словом ведучої програми — керівником тріо. Глядач мав можливість відчути звичну для цього колективну цікаву інтерпретацію кожного твору, який виконувався. На цьому величному дійстві була присутня велика кількість львів’ян, а також гості з Великої Британії, з Санкт-Петербурга.
Тріумфальною роботою колективу стала постановка феноменальної вистави «Голгофа» за однойменною поемою Марії Чумарної (1990 рік), яка проходила на сцені театру імені М. Заньковецької і в багатьох інших залах Львова та Львівщини. Тоді уперше зазвучали сповнені глибокого духовного змісту страсні пісні. Мабуть, вистава була однією з предтеч духовного воскресіння України напередодні проголошення незалежності. За цією постановкою було відзнято кілька Великодніх телепрограм, зокрема, «Під хрест твій стаю», яка звучить у телеефірі й донині. Поетапно «Голгофа» ставилася 1998 року. Незабутньою програмою є «Зустріч із піснею», що звучала в Палаці мистецтв. «Неповторним, красивим святом душі» називає її Марія Сорока. Тоді вона уперше зрозуміла, що таке відчувати щастя актора.
До речі, довгий час колектив співпрацював з акторами театру імені М. Заньковецької, знаковими постатями української культури: народними артистами України Л. Кадировою, С. Федорченком, С. Максимчуком, заслуженим артистом України Ю. Брилинським тощо.
Нині «Червона калина» розробила нові форми представлення народної пісні. Концерти колективу — це діалог з глядачем, це пізнання історії кожної пісні — перлини українського пісенного жанру.
Тріо почало гастролювати за кордоном ще з 90-х років. Спочатку це були Польща, а пізніше Англія, Німеччина, Італія, Франція, Канада, Бельгія, Голландія. І в кожній країні, за словами керівника колективу, українську пісню «дуже гарно приймали і сприймали». Успіх був скрізь: «Ми ніколи не були заробітчанами. Ніколи ні з ким контрактів не укладали. Може, це трохи смішно. Адже більшість наперед каже; «Мені треба заплатити стільки-то». А ми кажемо: «Як Бог дасть». А Бог знає, скільки нам треба на той рік і на два вперед», — перекопана керівник колективу.
Програм було надзвичайно багато, і вони ніколи не повторювались, а завжди вражали новизною і цікавістю. Кожен концерт — це нова панорама, нове бачення.
Програми тріо і далі пробуджують у серцях людей чисту правду, красу, бажання творити добро, берегти і примножувати славу української пісні. Мелодії у виконанні «Червоної калини» звучать по-ангельськи чисто. У них відкривається вся наша прадавня батьківська культура, щедра, мила, повна злагоди і любові.
Немає такого пісенного жанру, який не був би в репертуарі колективу. Це напівзабуті балади, гаївки й веснянки, страсні пісні, духовна музика, повстанські, стрілецькі, козацькі, давні старовинні українські пісні. «Чого немає, я не знаю, бо все є», — каже керівник.
Слухаєш цю жінку-легенду — і не можеш надивуватися її енергійності, її заангажованості українською культурою, її глибоким патріотизмом і водночас її простотою. Згадується Олена Теліга, яка писала про «партачів життя». Так, є багато заздрісників, що лінуються і нічого не роблять, але є немало героїв життя, які не зупиняються на досягнутому, а постійно працюють: «Моїм кредо є праця, причому працювати так, щоб в очах було темно від праці. І тільки завдяки наполегливій праці можна піднятися до мистецьких вершин», — переконана керівник тріо. Та праця не проходить марно, адже Марія Сорока — заслужена артистка України. Але про це вона говорить трохи іронічно: «Мене всі питають, чому я не народна артистка України. А я народна з семи років! Бо вже дитиною була солісткою і співала для свого народу. Своїм знанням горджуся, тому що я заслужено отримала звання заслуженої артистки України».
«Поки голос звучить — треба співати. Треба вчасно передати своє уміння молодим», — додає вона. На жаль, не завжди є кому передавати оте уміння. Нині час швидкоплинності і хвилинного задоволення. Праця перестає бути шанованою, особливо у творчості. «У мистецтві діє правило: хто шукає легкого хліба, той довго не тримається на мистецькій ниві. А я сплю — і в мене мозок працює для «Червоної калини». Щоб усе тримати під контролем, потрібно працювати безперервно».
«Червона калина» освячена Божою благодаттю, енергетикою нашої щедрої української землі, вдячністю людей. У колективу величезна кількість друзів. І якби зробити великий концерт, то, мабуть, не знайшлося б такого залу, куди б усі помістилися. Серед тих друзів — абсолютно різні люди, бо ж «Червона калина» ніколи не цуралася ні простих селян, ні маленьких сцен, а виступала як по селах, так і по великих містах. І всіх цих людей єднає величезна і віддана залюбленість в українську пісню, яка оживляє, пробуджує і навіть має лікувальну силу. Канів’янка Віра Гнуча із вдячністю і зворушенням розповідає, як у важку для неї хвилину недуги до лікарні завітала «Червона калина» з незвичайним, як для такого місця, дарунком — піснею. Але саме цей подарунок став найкращими ліками не лише для неї, а й для багатьох хворих, що зійшлися послухати тріо...
Удома в Марії Сороки є величезний товстий альбом, де зберігаються різноманітні відгуки на концерти тріо, запрошення, фотографії, подяки, телеграми, програми. Тут навіть є гілочка засушеного барвінку з могили П. Куліша. Переглядаю його — і дивуюся. Скільки вдячних слів і відгуків, скільки тепла й любові у цьому альбомі! І як добре, що тріо й нині радує нас своєю невмирущою творчістю.
