Ми вже немало знаємо про непривабливі дії народних депутатів у парламенті й за його межами. Про них свідчить і скорочення виробництва, і пов’язане з ним безробіття, знаємо й про те, як нелегко захистити нашим громадянам свої права у суді, та ще багато іншого. Невідомо тільки одне — хто в змозі все це приборкати, домогтися якогось поліпшення, сприяти проведенню в країні реформ. Не будемо згадувати штатних балакунів, які сіють недовіру до політичних опонентів або звинувачують їх у всіх прорахунках, не забуваючи при цьому підкреслити свою турботу про людей і, взагалі, свою винятковість.
Все це не залишилося поза увагою Президента України, про що він сказав на прес-конференції за підсумками 2008 року. Головна думка, яку підкреслив Президент, полягає в тому, що, незважаючи на труднощі й перешкоди, ми творимо нову демократичну Україну, і навів слова з вірша видатного поета і публіциста Олега Ольжича: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині».
Та сьогодні доводиться говорити про зловживання владою, її неефективність. Президент виступає за створення спеціального бюро розслідування, в полі зору якого перебували б державні службовці. Він подав до парламенту ще два роки тому законопроекти про боротьбу з корупцією і проведення судової реформи. Наводилися на прес-конференції й такі приклади, коли окремі правопорушники уникають покарання. У Київській області організовуються рейдерські атаки з метою захоплення землі. Якщо ж і порушуються кримінальні справи, то немало їх закривається на рівні досудового слідства або прокуратурою. Називалися й інші негаразди, наприклад, деякі прийняті Верховною Радою закони несуть не вдосконалення якоїсь діяльності, поліпшення життя громадян, а, навпаки, шкоду. Це надання суддям права одноосібно закривати кримінальну справу за скаргою обвинуваченого і за відсутності сторін. Хочеться запитати: чим керувалися наші депутати, коли дали дозвіл на заснування газет і журналів, окрім громадян України, ще й громадянам інших держав і навіть особам без громадянства? Наче у нас немає своїх журналістів, вони не вміють писати і їм конче потрібні якісь наставники. І вони не забарилися, швидко захопили інформаційний простір зі своїми антиукраїнськими виданнями і, незважаючи на протести громадян, вільно у нас почуваються. Зате забезпечили нас закордонними релігійними проповідниками, які виголошують людям мудрі слова, і при тому не гребують збирати гроші не гірше за міжнародних шахраїв. Отже, ми з перших днів незалежності відчуваюємо тягар непрофесійності народних депутатів, їхнього потурання окремим груповим або корпоративним інтересам. І кого ж брати в помічники, щоб впоратися з такою безвідповідальністю і безголів’ям? В парламенті Партія регіонів і БЮТ мають переважну більшість, могли б зробити багато корисного для суспільства, але у них — свої зацікавлення, на які треба зважати. Є ще національно-демократичні сили, але вони розпорошені по багатьом партіям, роз’єднані й втратили свій вплив. Нового клопоту додала і фінансова криза. І щоб попередити руйнацію країни, потрібна консолідація всіх гілок влади, усвідомлення кожним державним службовцем свого обов’язку. Суспільні суперечності властиві демократичним країнам, проте вирішуються вони шляхом переговорів. Конфлікт між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко — це конфлікт знань і приблизних уявлень, суспільних вимог і честолюбства. Це не новий конфлікт, його ми не раз бачили в різних колективах. У нас це вилилося в політичну боротьбу, яка часто переходить в політичні бої. До того ж, вони проходять у формі відкритих виступів, чим створюють враження, що учасники цього протистояння тим тільки й переймаються, як заявити про себе. Проте це не завжди так. Нинішнє становище країни вимагає неординарних дій. Для його виправлення потрібні героїчні зусилля. Чи є у нас хто-небудь, здатний розвіяти морок безнадії та розчарування, вистояти перед натиском невігластва та прислужництва, дати відсіч рвачам і користолюбцям, виправити допущені помилки? Якщо є, то він має перш за все припинити сповзання країни в прірву, захистити наші цінності й тим досягти всенародного визнання. Тоді його місце буде закріплене в історії країни серед національних героїв, таких, наприклад, як Устим Кармелюк. Так, нині потрібні люди, які діють в інтересах суспільства, а не задля власного збагачення. Вони є на всіх ділянках державного будівництва, від села до столиці. Їх треба шукати, всіляко підтримувати, пам’ятаючи, що це єдиний порятунок для нас всіх, єдина можливість стати на цивілізований шлях розвитку, зберегти Україну.
