Українське суспільство продовжує жити в умовах війни. Як і рік тому, зріз суспільних настроїв демонструє їхню розмаїту палітру: від впевненості в тому, що цілісність України буде збережено, а реформи зрештою виведуть державу на європейський рівень; від послідовної позиції в підтримці тих, хто захищає Батьківщину на сході — до розчарувань та песимістичних прогнозів, або й більше — до бажання покинути Україну назавжди...
Оксана ДАНЬКО, бібліотекар:
— Найгірше зараз те, що люди не мають упевненості, чи все в державі чиниться правильно заради нормального життя і заради перемоги. Все робиться з такою натугою і такою ціною, що розумієш — час відкласти щастя на потім. Ти не можеш безумовно із чогось радіти і бути до кінця щасливим, доки щоденно надходять звістки про загиблих і, по суті, хтось за тебе віддає життя. І світоглядні речі набувають такої гостроти, що ти втрачаєш тих, кого поважав і цінував, та усвідомлюєш, що вони по той бік — не буквально, а внутрішньо — і що ви тепер безнадійно чужі.
Що тішить? Що краса і гармонія навколо стають виразнішими, люди готові робити багато добрих справ безкорисно, і що всюди українські прапори. А вчора мене порадувала виставка естампу Богдана Пилипушка і Олександри Сиси «Двомислення», яка відкрилася у науковій бібліотеці УАБС НБУ. В тому, що дуже молоді та серйозні автори роблять такі технічно складні й водночас змістовні речі, я бачу велику надію. А ще — на душі у мене стає тепло, коли я дивлюся на свою кицю, вона мурчить і тулиться до мене, і шкірка в неї гладенька й блискуча... А три місяці тому вона була бездомною, облізлою та худою, як скелет. Її я точно зробила щасливою!
Дмитро ВИДОВИЧ, журналіст:
— Мені подобається, що в нашому місті, і так рясному на всілякі спортивні та культурні зібрання, з’явився і став дуже активним та продуктивним ще один прошарок цікавого люду — неорганізовані активісти. У тому сенсі, що вони не заморочуються створенням громадських організацій, вибиванням коштів, грантів та іншою маячнею. Вони просто збирають друзів та однодумців і роблять своє життя цікавішим, а простір навколо себе — більш насиченим, добрим та корисним. І ось у їхню щирість і бажання допомогти й зробити — я вірю набагато більше, ніж у результати засідань, погоджень, асоціацій та інші нісенітниці. Наші КВН-щики зібрали 8000 гривень для притулку тварин, любителі велоспорту приїхали туди і допомогли. Студенти, знову ж таки, зібралися в понеділок на Студентському пляжі в парку імені Кожедуба і влаштували просто чудове свято. Народ наш творчий об’єднується в неформальні музичні, танцювальні, художні групи, і дає концерти, й організовує мікровиставки — не за гроші, а щоб життя стало багатим на цікаві події.
Iнна ПОЛОВ’ЯН, колишній держслужбовець, нині безробітна:
— Те, що мене підтримує — усвідомлення, що Бог вірний у своїх обіцянках до мене. Що дає Своє слово, яке виконується; дає людей, з якими виходить ділитися виконанням Його слова; рідних, чоловіка, друзів, життя, можливості, бажання, мрії... І все ж, багато чого не тішить. Зокрема, що значення слова «патріотизм» у нас спотворюють. Що любити свою країну в нас тепер означає обов’язково захоплюватися Майданом, любити Бандеру та червоно-чорний прапор, обвішатися прапорцями і накупити вишиванок, ненавидіти і проклинати все російське, ганити колишній режим і все, що було ним зроблено; дуже радіти, що прийшли до влади «наші» і не можна говорити нічого поганого про рішення цієї влади, інакше ти «агент Кремля», і обов’язково йти в армію, і їхати в АТО... Особисто я слово «патріотизм» розумію по-іншому. Донедавна я була патріоткою. Я хотіла жити в Україні, бачила її майбутнє, захоплювалася людьми, хотіла, щоб тут жили мої діти і щоб їм тут було добре, хотіла тут працювати, платити податки, будувати будинок на своїй землі... Зараз я боюся цієї країни, точніше, не країни, а того, що в ній тепер відбувається. Я не розумію, що означає слово «свобода», а також — що її «здобули». Я завжди була вільною людиною, і те, що «здобули», мені зовсім не подобається.
Засмучують мене і ЗМІ. Всі. А особливо те, як люди легко вірять у все, що їм віщають із ТБ і в соцмережах, і те, як люди звіріють від цього.
Андрій КОЗЛОВ, родом із Лисичанська, зараз проживає в Сумах:
— Після 10-денного перебування в наркодиспансері нарешті вийшов із цього закладу. Приїхала бабуся і мене забрала. Не приховуватиму — я наркозалежний. Сподіваюся, що все-таки зав’яжу з наркотою, хоча не знаю... Надто великий у мене стаж вживання. Бабуся мене прийняла добре, радіє мені і любить таким, яким я є. А з мамою у нас погані стосунки — все через мою пристрасть до наркотиків. Вона тут мене нікуди не випускає, бо я тут, у Сумах, знаю всіх наркоманів і зразу можу «встряти» знову.
Iван ЗIНЧЕНКО, викладач:
— Ситуація в країні і, зокрема, в нашому виші не радує, бо зменшують зарплату, урізають усілякі надбавки. Мало того, що все дорожчає, то ще й зарплата зменшується, і її, до речі, доводиться чекати тижнями. Ось так. Нас зараз відправляють на два тижні у вимушену відпустку, бо немає грошей в інституті. Уже навіть думаємо родиною над тим, щоб поїхати в Казахстан, в Алма-Ату: там у нас бабусина квартира. Бо не бачимо жодних перспектив в Україні. Якусь радість знаходиш у сім’ї — візьму десятирічного сина, і з ним влаштовуємо велопрогулянки околицями міста. Він дуже задоволений, і я теж. Шкода, що немає грошей купити третій велосипед, а то б ми ще й маму взяли з собою.
Тамара ПЕКУР, викладач на пенсії:
— Я втомилася від постійного негативу, який спричинено суспільними обставинами: подіями на нашому сході, підвищенням комунальних платежів, подальшим зубожінням народу.
Дуже прикро, що кожен новий уряд виявляється не кращим від попереднього й хибує на такі ж вади. І всі ми віримо обіцянкам, не помічаючи, що вони залишаються лише пустими обіцянками.
Зате я схиляюся перед моїм народом, який фактично сам відновив армію. Захоплююся жертовністю волонтерів та всіх інших людей, бо рідко знайдеться людина, яка не прийшла б на допомогу солдатам і рідним загиблих або постраждалих у цій війні.
І добре те, що в незалежній Україні є справжня свобода віросповідання. Я черпаю свої сили в Богові й вірю, що наші молитви принесуть довгоочікуваний мир та гідне життя на нашій землі.
