Кожен тиждень на Закарпатті є сповненим на події. Так, 5-10 жовтня в Ужгороді відбувається Карпатський гірський міжнародний кінофестиваль, участь у якому безкоштовна і відкрита для усіх відвідувачів. Упродовж цих днів закарпатці можуть переглянути найцікавіші фільми про гори, долучитися до обговорень можливостей для кіно у Карпатах, відвідати лекції та майстер-класи від режисерів, продюсерів, фотографів, які працюють з темою гір. Що ще турбує, а що тішить — ми розпитали в ужгородців.
Володимир БIЛОНКА, депутат Ужгородської міської ради, «Європейська солідарність»:
— Розпочну з хорошого: я дуже щасливий, що в моїй рідній школі стартувало будівництво корпусу початкової школи. Напевно, про неї за останні кілька років чули від мене всі мешканці прилеглого району і далеко за його межами. Разом з громадою працювати над реалізацією цього необхідного проєкту ми розпочали ще за минулої влади. За цей час ми підготувати проєкт, подали його на конкурс ДФРР, озвучили нашу проблему на парламентському рівні, збирали підписи під зверненням до Кабінету Міністрів про гостру необхідність нового навчального корпусу. Сьогодні тут уже розпочалися будівельні роботи. Окрім цього за попередні кілька років ми зробили ремонт системи опалення, водовідведення, вбиралень і найголовніше: абсолютно перевтілили систему харчування. Їдальню, яку раніше орендував підприємець, ми повернули на баланс школи, модернізували обладнання, зібрали новий чудовий колектив і розпочали амбітний експеримент — діти харчуються за меню відомого шеф-повара Євгена Клопотенка. І найкращий доказ того, що їм подобається, — це порожні тарілки! Ще тішить, що у багатьох сферах на керівні посади приходить компетентна молодь, яка не боїться експериментувати, йде у ногу з часом, реформує, запроваджує щось нове.
Щодо поганого, то розчаровує байдужість людей і небажання брати на себе відповідальність, особливо це видно у розрізі питання створення ОСББ. Половина багатоповерхівок міста вже створили свої об’єднання, вони контролюють усі кошти, покращують умови проживання. Однак інша половина вагається, лінується, очікує на якогось міфічного «ґазду», який прийде і зробить усе замість них. Ще дуже пригнічує ситуація із загостренням конфлікту на сході і те, що гинуть найкращі. Війна України з Росією триває вже довше, аніж найвідоміші масштабні війни в історії. І дуже важко щось прогнозувати, коли будуть зміни на краще.
Євгенія НАПУДА, бібліотекар обласної бібліотеки ім. Ф. Потушняка:
— З поганого, про яке зовсім не хочеться говорити, але такі реалії сьогодення. Найбільше мене бентежить нестабільна політична ситуація в моїй країні. Кожне невдале рішення влади, як маятник Фуко, відбивається на українському суспільстві. Нема впевненості у завтрашньому дні. Маю великі побоювання стосовно того, у якій Україні житиме моя донька. І головне — чи взагалі хотітиме тут жити і її будувати й розвивати... З хорошого: всі рідні здорові! А це основна засада, як на мене, для мотивації, руху вперед і віри в майбутнє.
Ернест ЗАВАДСЬКИЙ, речник управління патрульної поліції в Закарпатській області:
— Мене тішить, що я зі своєю родиною живу тут, в Україні, де я народився і виріс. Тут народився наш маленький син, він росте у місті, де народилися його бабусі і дідусі, це робить мене щасливим. Я люблю своє рідне місто Ужгород, я знаю його історію, мені дуже подобається спостерігати, як воно, хоч і з гучним скрипом, але розвивається. З професійного боку мені подобається те, що українці таки стають більш правосвідомими. А от про погане, то як громадянина, мене дуже бентежить поведінка сусіда на сході. З віком переконуюся, що ми таки ніколи не будемо «братськими народами», загострення конфлікту відчутне, з сумом доводиться читати у новинах про втрати на фронті і неабияк пригнічує той факт, що ця війна надовго.
Як працівника поліції мене надзвичайно розчаровують водії, які сідають за кермо напідпитку, потенційно маючи усі шанси стати винуватцями ДТП, у яких можуть загинути люди. Мабуть, для таких порушників час уже адміністративну відповідальність замінити кримінальною.
Ліза СIРКА, вчителька Ужгородської гімназії №14 для ромських діток, наразі перебуває у декретній відпустці:
— Ужгород вміє заполонити серце навіть тих, хто був народжений не тут. Це чудове місто неймовірної краси та відчуття затишку. При думці про нього у душі позитив, але є й мінуси, на жаль. Стан дорожнього покриття багатьох вулиць нашого Ужгорода дуже засмучує, затягнутий ремонт площі Петефі також мало радує. Ще часто дивуюсь, коли при кронуванні дерев залишається шматок голого стовбура, що зовсім не личить нашому прекрасному місту. Є й глибші проблеми, але все ж хочеться вірити, що все буде вирішено, відремонтовано та доведено до належного рівня. Тішать діти, дуже тепла осінь, яка ось-ось стане золотою. Ще напередодні Дня вчителя я зрозуміла, що дуже сумую за своїми учнями і тішуся, що зараз більшість з них можуть відвідувати школу, а не перебувати на дистанційному навчанні. Хочу вірити, що пандемія таки відступить і ми усі повернемося до нормального життя.
