У «Дні» № 80 було надруковано лист К. Жолковського «Чи був у Радянської Армії та УПА спільний ворог?». Він не міг бути і його не було, бо народ був переконаний, що зі Сходу йде більш кровожерний смертельний ворог.
Я був пограбований тричі. У 1945 р. ми з мамою були змушені покинути власну домівку і переїхати у «комуністичний рай». Тоді Лемківщина горіла у вогні, а «визволителі», як демони, носились по селах, стріляючи у все живе. Уся родина була знищена. У 1949 р. вмирає бабця в Лежайську, але ми з мамою не маємо змоги поховати її, і все майно пропадає. Під час введення воєнного стану у Польщі вмирає мій батько у Катовіце, і знову мене не пускають до Польщі на його похорон і його майно пропадає.
На моїх очах творилось осквернення могил, зневаження всього святого для нашого народу. Я все більше переконувався, що старше покоління, яке взяло зброю до рук, мало рацію незаперечну і підтверджену часом, а наш народ їх пам’ятає і буде пам’ятати.
Тепер «визволителі» твердять про звірства УПА. Я можу погодитися з їхніми твердженням, якщо вони доведуть, що самі таких речей не творили. Вони й тепер, за всяку ціну, хочуть бути панами на Україні. К. Жолковський хоче визнання провини з нашого боку. А провина наша в тому, що наше покоління не пішло під ніж, як ягнята, і вороги нашого народу цього нам не можуть вибачити.
