(Відгук на статтю Анатолія Штанька «Чому стільки аморальності?», «День» №74 від 29 квітня 2009 року).
У статті автор поставив за мету довідатися, чому безвідповідальність наших політиків, чиновників є однією з головних ознак нинішньої української влади, чому народні депутати у Верховній Раді стають ніби багатоверстатниками, голосуючи за відсутніх у залі, що є порушенням процедури прийняття рішень; чому вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування в парламенті. До цього з нашого сучасного життя можна додати ще десяток «Чому?», які викликають стурбованість людей. Якщо ж давати відповіді, то варто їх узагальнити, і тоді вони приймуть біблійну форму: «Нема пророка у своїй вітчизні».
Коли маленька дитина починає освоювати світ, то вона цікавиться підряд усім, що бачить перед собою. Дорослі відповідають. Та коли дітлахи довго не вгамовуються, відповіді стають усе коротшими.
Так і в розмаїтості закордонної інформації серед різних норм і правил, властивих іншим країнам, у нас почали вибирати окремі короткі особливості, довідуватися, що вони означають, де і як використовуються. А потім почали впроваджувати в себе, видаючи це за широку обізнаність з новітніми віяннями і намагання не відставати від вимог часу. Але чи привело це до якогось поліпшення, де і в чому ми отримали переваги, які саме?
Візьмімо судову владу, про недоліки якої нині так багато говорять, як і про необхідність її реформування. Відомо, що судове засідання проходить у змаганнях двох сторін- позивача і відповідача — або обвинувачення підозрюваного у скоєнні злочину, проводиться розслідування обставин події, всебічне вивчення доказів, повідомлень свідків. Аж раптом у цей регламентований процес вносяться зміни: тепер суддя може одноосібно повернути кримінальну справу органу дізнання або й зовсім її закрити, не доводячи до розгляду. Навіщо, з якою метою? Очевидно, вирішили перейняти передовий досвід інших країн, де застосовується така практика, а мотивом взяли прагнення розвантажити суд чи щось інше. Проте правосвідомість громадян різних країн не однакова, має відмінності,що залежить від багатьох причин, зокрема й історичного минулого. Наслідок же такого копіювання виявився прикрий: у правопорушників з’явилася можливість впливу на суддю і уникнення відповідальності.
А що то за релігійні проповідники? За кордоном їх цілий легіон, а в нас немає. Як же це ми, люди православної віри, до цих пір жили без них? Давайте допустимо їх до себе, нехай вони і нас почнуть чогось навчати. І що то за паспорти, в яких немає графи про національність? А в нас такий запис вноситься. Переймаємо і собі цей приклад. Так громадяни України без жодного обгрунтування починають отримувати паспорти, в яких національність уже не вказується. Чи є в цьому необхідність, розвиток, чи не криється тут деяка підступність? Залишається тільки гадати, чим же керувалися народні депутати, приймаючи таке рішення.
Або навіщо вулиці наших міст заполонювати вивісками на іноземних мовах, гральними автоматами, завозити кінофільми зі сценами насильства, брутальної поведінки, лихослів’я? І ось на телепередачі у Савіка Шустера з’являється чванькуватий чолов’яга і пересипає свій виступ вульгарними словами, причому обирає зверхній тон, ніби повчає слухачів, хоч насправді всі його домагання не варті й щербатої копійки. Слід відзначити, що ніхто його так і не зупинив, ні від кого не почулося обурення чи заперечення цього відвертого зухвальства.
Усі ці наведені приклади показують, як виважено й обережно треба ставитися до чужоземних запозичень. До помилки може привести малоосвіченість або виконання якогось замовлення. Усе це — візитівки історичного безпам’ятства, зневаги до свого народу, його традицій і звичаїв, втрати національної гідності. Звідси й починається аморальність.
Є і складні завдання, які вимагають знань, широкого кругозору, передбачення. Назвемо перехід на ринкові умови господарювання. Як ми з цим упоралися, вже можна зробити певні висновки. Вони невтілені, принизливі, плачевні. В чому це проявилося? В поспішній приватизації, рейдерських захопленнях підприємств, зупинці виробництва. А вивіз капіталу за кордон? Адже це рівнозначно тому, коли б хтось свою зарплату не витрачав на себе чи свою сім’ю, а роздавав сусідам чи знайомим. В надії, що серед них теж знайдеться добра душа, яка так вчинить і щодо нього або зглянеться на його злиденне життя і колись поверне отримані гроші. Недаремно інші держави в період становлення своєї економіки вводили суворі заборони і покарання за вивіз капіталу і робили послаблення лише після того, як міцно ставали на ноги.
А без матеріальної підтримки потерпають освіта, культура, мистецтво, тобто ті галузі, де закладаються основи морального виховання. І тут одними побажаннями, проханнями не обійтися — потрібні кошти, а де їх брати, та ще й за фінансової кризи, коли ледве вистачає на соціальні витрати?
Аби не бути самовпевненими й недалекоглядними, всім нам треба завжди пам’ятати звернення до нас нашого національного генія Тараса Шевченка, яке звучить як заповіт:
Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
