Огірковим сезоном називають наші західні сусіди період літніх парламентських канікул, коли в країні вщухають провоковані політиками баталії. Настає пора відпочинку, мандрів у мальовничі гори, дивовижні западини річок з каньйонами, волинський озерний край... Аж не віриться, що таку гарну Вітчизну маємо.
Огірковий сезон — час щасливо відроджених фестивалів — веселих, оптимістичних, з надією на нове відродження нездоланного українства. Невтомний Олег Скрипка назвав його «Країною мрій». Зауважу: щось важливе сказав нам Олег в недавньому інтерв’ю газеті «День», повернувшись iз туру по Канаді й США. «Я усвідомив, що ми значно агресивніші, ніж американці. Тобто ми живемо в агресивному середовищі».
Воно й справді руйнівно- кислотне. Не можуть у нас без політичної агресії ані тижня. Щось нове зароїлося в голові? Гаразд, відбувся недавно в Криму солідний саміт «Ялтинська європейська стратегія», ініційований відомим «олігархом», меценатом В. Пінчуком за участю впливових у західному світі осіб, і тут є над чим подумати нашим урядовим політикам. Як зреагувати на його зауваження та висновки, 15 липня писав про це у «Дні» Микола Сірук. Натомість маємо цілком інше. Після з’їзду нової української партії з дещо незугарною назвою «Єдиний центр», ревниві опоненти дружно її атакували, не уникаючи образливих висловів. Що, урядовій коаліції (якщо така ще існує) нема чим серйознішим зайнятись? Прикро, але популярні колись у суспільстві націонал- демократичні партії та їхні лідери, самі своєчасно не збагнувши цього, втратили своїх симпатиків. Щось подібне, тільки раніше, сталося у Польщі, де на зміну старим «партійним цапам» прийшла енергійна й амбітна «Громадянська платформа», яку часто ідентифікують з новим середнім класом. У нас же його інтереси досі на політичній сцені ніхто, по суті, не виражав і не захищав. Зрештою, інтереси багатьох тисяч українських селян-власників теж. Люмпенські ідейки державного патерналізму розквітли навіть серед частини провінційної інтелігенції лівацько-совєцького походження. Тому й жирують наші «нові ліві» на банальному популізмі. До речі, це чимось нагадує роль хустісіалістів-пероністів у деградації Аргентини, лише «мильні опери» залишилися та натяк на «Велику Пастку»...
Уважно стежив за короткою поїздкою з «футбольною» місією нашого прем’єрміністра до Варшави. Там шанобливо йменували Ю. Тимошенко Юлією Володимирівною, і їй це подобалося. На прохання Л. Качиньського мала зустріч, очевидно, не лише на футбольну тему, з польським президентом, відтак прем’єром Туском. Пан Дональд заспокоював емоційну пані Юлію: ніякого іншого партнера замість України, для спільного проведення Євро-2012, поляки не шукали, отже, готуємося разом. І Юлія Володимирівна енергійно запевняла уряд у безумовному виконанні дорученого завдання. Із задоволенням слухав польські медіа- новини та коментарі.
Стурбовані запитання прийшли пізніше. 16 липня за вказівкою прем’єр-міністра зірвано нараду за участю Президента щодо реалізації нафтового проекту «Одеса — Броди» про постачання на НПЗ «Галичина» та «Нафтохімік Прикарпаття» понад 5 млн. тонн каспійської нафти і 3 млн. тонн транзиту в країни Євросоюзу. І цей зрив президентський представник Богдан Соколовський оцінює як «безпрецедентний випадок». Ми ж можемо вважати його як виразний сигнал прем’єрки всім «нерозумним» українським партнерам, що саме з нею та її друзями треба мати справу (чому?), а не з Президентом В. Ющенком. Така ось логіка ситуації.
