У кожного свій «Майдан»

Стаття про Лешко-Попела — чергове нагадування про те, де знаходиться справжній Майдан. Він зовсім не в Києві, Львові, Донецьку або Сімферополі. І вже, звичайно, не в 2004, 2005, 2006, 2007 (або ще якомусь) роках. Він — завжди виключно душевний стан і знаходиться в професійній діяльності кожної людини. Вірніше, у вірності справі, якій завжди служиш. Так було у всі часи, так залишиться й надалі, щоб там не розповідали нам зараз несумлінні любителі помітингувати. Скрізь: у політиці, економіці, мистецтві, журналістиці, якщо ти всю свою душу вкладаєш у роботу, це принесе гідний результат. І сучасникам, і далеким нащадкам... Чи пам’ятає сучасний Дніпропетровськ про дивака-лікаря, який не вмів берегти своїх грошей, але попри те чудово беріг життя навколишніх? Звичайно ж пам’ятає! Інакше б тисячі врятованих життів не були сьогодні відповіддю й результатом діяльності безлічі міських врачів-безсеребрянників і лікарів міської швидкої допомоги, працюючої, по суті, зараз абсолютно задарма — тільки через своє покликання й почуття обов’язку... Однак, як довго це може продовжуватися? І що «нормально» завжди в будь-якому цивілізованому суспільстві? Все ж таки, як не крути, «нормально» — це коли за твою самовіддану роботу платять гідні гроші. І ти від них можеш потім відмовитися — на користь, звичайно, ще бiльше незаможніших. І ненормально, коли ти все вкладаєш у свою працю, а в результаті за неї отримуєш настільки мало, що не можеш прогодувати навіть самого себе...