Що таке милосердя? Як не дивно, але днями я зрозуміла, що я не милосердна. Чому? Найкраще поясню це за допомогою прикладу з власного життя. Холодний лютневий вечір. Десята година. Зупинка. Під’їжджає маршрутка. Я заходжу. Заходить і хлопець років чотирнадцяти-п’ятнадцяти. Я сідаю, а він каже водієві: «Можна по «Єдиному»?» (Єдиний квиток, який видається дітям-сиротам і дітям, що залишилися без опіки батьків. — Прим. автора). А у відповідь чує недбале: «Ні! У мене вже є». Підліток, схиливши голову, спокійно виходить. Усі мовчать. А моє серце здригнулося, захотілося вийти і зайти разом, заплатити за нього. Але... доки я вагалася, водій тиснув на газ, а хлопчик лишився на зупинці. Серед холоду і ночі лишився чекати наступного транспорту — якщо пощастить, якщо візьмуть... Мені стало так соромно. Соромно перед собою, перед хлопчиком, перед Богом. Невже моє серце зовсім зачерствіло? Невже мені було так важко зробити один крок, аби підійти до нього; сказати всього лиш одне слово, щоб покликати його і зробити один жест, щоб заплатити за нього. На жаль, я не зробила цього. І мене мучить совість. Чим я можу виправдати себе? Нічим. Адже була можливість допомогти. Як можу виправити ситуацію зараз? Ніяк. Адже я не знаю, як його звати, навіть зовнішності не пам’ятаю. Який життєвий урок я взяла для себе? По-перше, я рада, що все-таки маю совість. По-друге, я пообіцяла собі, що більше ніколи в житті не змовчу в такій ситуації, а діятиму. А ще я вирішила молитися за цю дитину, тому що іншого способу вибачитися перед нею не знаходжу.
Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. Адже так свідчить Євангеліє, а саме — заповіді блаженства, основа християнства. Кажуть, Милосердя — це співчуття. Це безкорислива матеріальна та моральна підтримка нужденним. Це практичне християнство. Це щодня просто жити і бути поряд. Це сказати добре слово, заплатити за когось у маршрутці, просто посміхнутися. Це просто бути милосердним.
