Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

У пошуках української хвилі

Де знайти «національно орієнтований» радіоприймач?
17 грудня, 2005 - 00:00

Ситуація за межею абсурду — вже півроку я шукаю, де купити для свого батька новий, одночасно невеликий і недорогий, радіоприймач, по якому можна було б слухати передачі трьох програм Національного радіо України (разом з «Ерою» на першому радіоканалі), не прив’язуючись до дротових і електричних мереж. Поки що мені не вдалося зробити це ні у Житомирі, ні у Києві (у гіпермаркеті на Оболоні, наприклад). Це при тому, що незліченні магазини радіотелетехніки вщент заповнені продукцією, призначеною для того, щоб щось слухати. Але то майже виключно приймачі, магнітоли і музичні центри відомих японських, південнокорейських або європейських марок з діапазонами частот згідно міжнародних стандартів (переважно АМ і FM), на яких наш національний мовник або не працює, або ці передачі дуже погано чути. Зважимо у цьому зв’язку, що тому, кому потрібна переважно інформація і тематичні передачі, магнітоли і музичні центри ні до чого. Таких людей, як правило, не задовольняють і методи роботи FM-радіостанцій, які майже цілодобово транслюють музичну попсу, переважно російську, з невеликими вкрапленнями інформації (реклама на будь- якій хвилі — то окреме питання). Коли я починала у продавців більш настійливо допитуватись, де можу знайти потрібний мені приймач, то вони тільки знизували плечима і радили (не вказуючи адреси) пошукати щось з продукції славнозвісного ризького VEFу. Одночасно трударі радіосекцій визнавали, що не тільки я цікавлюсь цим питанням. Про колишні відомі українські марки, такі, як київський «Меридіан», наприклад, вони взагалі не згадували. Знайомий телемайстер просвітив мене, що переважна більшість українських радіозаводів нині зайнята тим, що збирає з доставлених із-за кордону комплектуючих апарати іноземних марок, тих же Panasonic, LG, Philips. На житомирських базарах ще, буває, продаються старі приймачі радянських, в тому числі українських, марок. Але вони, як правило, приймають передачі не на всіх діапазонах.

Замість резюме. Мабуть, державний мовник не достатньо враховує той фактор, що мережі проводового радіо, особливо у сільських районах, не охоплюють значну кількість населених пунктів або пошкоджені, і структури «Укртелекому» не поспішають їх відновлювати. Та й у містах вони не всюди є. Без цього ні однопрограмні динаміки для слухання першого каналу, ні трипрограмні приймачі працювати не будуть. Можуть сказати, що у селах майже у всіх є телевізори. Але у хлів або корівник, де селянин проводить значну частину дня, телевізор не поставиш. Там, і не тільки там, став би у нагоді невеликий переносний приймач на батарейках, фіксовано настроєний на хвилі трьох програм українського національного радіо (тим більше, якщо воно з часом стане не державним, а громадським) і, можливо, деяких місцевих. Я патентую цю ідею, і тепер — слово за державними інституціями, які мають бути зацікавлені в тому, щоб достатньо об’єктивні, зважені і часто просто цікаві передачі Українського національного радіо (на каналі «Культура» не в останню чергу) мали можливість чути якомога більше наших співгромадян. І за національними виробниками теж, хтось з яких міг б ризикнути випустити експериментальну партію подібних радіоприймачів, які явно не можуть бути складними ні конструктивно, ні технологічно.

Олена БІЛОШИЦЬКА, Житомир
Газета: 
Рубрика: