... Багато хто, схоже, ще не встиг належно зрозуміти й оцінити, що до влади прийшов генерал. Блискучий хід Б. Єльцина, який, як свідчить Анатолій Чубайс, готувався ретельно, аж ніяк не спонтанно. Президент, перебравши команду (пам'ятаймо, що він розмовляв з окремими лідерами наодинці, чим провокував Є. Примакова), зробив свій вибір.
Сергій Степашин тепер увесь час повторює: «Я не тимчасовий, уряд — також». Тому, що приціл тут далекий, розклад — стратегічний. Не бачити цього просто не можна. Про що свідчить і душевно-емоційний параліч, що охопив головних претендентів на пост глави держави 2000 року — Явлінського, Лужкова, Черномирдіна, Лебедя. Вони не можуть навіть виразно дати оцінку ситуації, бо прогавили. Прогавили могутній ривок шефа МВС, на якого, в принципі, ніхто не ставив.
І ось — сталося. Невже це те, про що багато хто з обивателів просто плакав, — тверда рука, кулак? Невже це та воля й сила, яка здатна навести порядок шляхом жорстокості, вимогливості, рішучості? Неозброєним оком видно з перших кроків, що Сергій Степашин налаштований саме на це. Чого варта його заява, що всякі партії та рухи не повинні, не можуть і не будуть впливати на уряд! Схоже, новий прем'єр чудово відчуває настрій суспільства. І його виправка, його чіткі фрази, оцінки, деяка категоричність — це той образ, який раніше фокусувався на генералові Лебеді. Тепер, після того як владу взяв саме він, також людина в погонах, Лебедеві буде набагато складніше переконувати, що про нього не треба забувати.
Але все розставить на місця з більшою ясністю життя, практична робота. Зрозуміло, що новий глава кабінету накинеться на неї з запалом. Він не може не знати й не розуміти силу капіталу та зв'язків, які стоять за іншими лідерами. Не може, тому що мова йде не стільки про уряд, скільки про президентство.
Не вийде у С. Степашина, стане він діяти ні хитко, ні твердо — не бачити йому трону, сам впаде під тягарем обставин. Цього прагнутиме дуже багато хто з «акул» політики. Принаймні і Явлінський, і лідер парламентської фракції НДР Рижков майже в один голос заявили, що, мовляв, Степашин, підпадає під вплив інших, у розумінні — не витримає, заплутається, здасться.
А уявімо, що в нього вийде. Уявімо, що всякої масті криміналітет запищить від загвинчування гайок, що підприємства запрацюють, хоч трохи. У такому випадку бійня передбачається жорстока, тому що шлях до президентства в прем'єра буде відкрито. Трудовий електорат не піде на підкуп капіталу й просто посадить його на «трон». Це зрозуміло.
Одна лише обставина не зовсім укладається в припущення: невже «здався» Б. Єльцин і, обравши С. Степашина своїм правонаступником, поступово віддаватиме йому кермо влади країною? Знаючи вдачу Б. Єльцина — це дуже боляче. Якщо новий прем'єр почне широко крокувати, чи не «пристукне» він його, як і Примакова? Можливо, відпускатиме висуванця лише на заплановану дистанцію — і тут же натягуватиме повідець? Але в час, що залишився, відправити у відставку ще один кабінет виявиться архіскладною справою.
Цього не може не розуміти сам С. Степашин і, скоріше за все, піде ва-банк. Уникаючи прямих зіткнень, він працюватиме й працюватиме. Результат — та висота, яку повинен взяти генерал, про Єльцина на деякий час начебто забувши.
Чи матимуть ці події в Росії проекцію на Україну, яка, в принципі, багато в чому йде в фарватері політики північного сусіда? Відповідь однозначна: неодмінно! Як саме — багатьом зрозуміло, особливо, гадаю, кандидатам на пост президента. Аналогії вимальовуються об'єктивно. Справа за «суб'єктивною» волею.
