Полемічний лист Олександра Дюльдіна «Ноосфера: слов’янський шлях?», опублікований у «Дні» за 14 червня 2002 р., викликав жваву реакцію наших читачів, які вирішили подискутувати з автором. З поглядами харків’янина І. Піддубного читачі мали змогу ознайомитись у №114 нашої газети. Сьогодні своєю точкою зору на питання, підняті О. Дюльдіним, ділиться кандидат біологічних наук з Києва Олег Гавриш.
віра без науки — тупа
У статті Олександра Дюльдіна «Ноосфера: слов’янський шлях?» стверджується, що ми можемо вижити «на нашій планеті тільки шляхом об’єднання всього колективного інтелекту людства», причому допомогти в цьому нам здатна лише кібернетика. Повідомляється, що кібернетика і ноосфера мають (хто б міг подумати!) «політичні аспекти». І що, радісно крокуючи до жаданої ноосфери, «людство повинне об’єднатися політично в одну цілісну систему».
Ще багато чого цікавого є в цій статті. Наприклад, що «державою повинні керувати не стільки політики, скільки вчені» і що «просування України шляхом до ноосфери», виявляється, «найскладніша політична проблема».
По-перше, викладене породжує деякі запитання. Якщо ноосфера виникає так само, як і біосфера, шляхом природної еволюції, то чи можемо ми втручатися в цей процес на власний розсуд, стимулюючи і підштовхуючи його відповідно до наших (зауважу, далеко не досконалих) бажань і переконань? Та й взагалі, чи це можливо?
Те, що наші уявлення і прагнення недосконалі, видно практично неозброєним оком. Для тих, хто вже забув або внаслідок свого юного віку не знає, нагадаю, що великими прихильниками політичного об’єднання людства «в одну цілісну систему» були у ХХ столітті такі достойники, як Володимир Ульянов (Ленін), Йосип Сталін і Адольф Гітлер. Про керування державою вченими скажу лише, що це жах, який важко собі уявити. Тим із моїх колег, хто ще не злякався, пропоную пригадати перші-ліпші десятка півтора прізвищ відомих в нашій країні вчених і трохи пофантазувати. Ну як, уже моторошно?
Але є й набагато серйозніші зауваження щодо запропонованих ідей порятунку людства. Ставка на інтелект, безмежна віра в нього, сягає своїми коренями епохи Просвітництва. Щоправда, тоді інтелект називали «розумом» і підкріплювали це гаслами про віру в людину і в її сили. Тоді ж під цими гаслами і за допомогою інтелекту розпочалося активне «підкорення» (розумій — руйнування) природи.
Але що ж, по суті, може запропонувати кібернетика? Якщо дещо спростити ситуацію, то кібернетика, наприклад, може здійснити оптимізацію взаємодій всередині великого масиву однорідних (принаймні дуже подібних) елементів. Пояснюю: «елементи» — це люди, ми з вами, а «великий масив» — суспільство. Взагалі, ідеї людей-«елементиків» («гвинтиків») дуже знайомі (дивися прізвища абзацом вище).
Механістичні (позитивістські) ідеї Глушкова-Амосова давно відомі. І якщо років 30— 40 тому вони ще могли бути привабливими для суспільства, то сьогодні — навряд. Оскільки вони не враховують головного — природу людини, її глибинного єства. Здається, нам знову пропонують черговий варіант Міста Сонця. Але варто пам’ятати, що всі Міста Сонця при спробі втілити їх у реальність обов’язково обертаються на «Чевенгури» і «Котловани».
Що ж таке інтелект? Знову-таки, не ускладнюючи зайве ситуацію, можна сказати, що інтелект — це найбільш значна, найбільш абстрактна частина нашої свідомості з дуже потужним аналітичним (тобто здатним до розчленування інформації, що надходить) потенціалом. Тут варто звернутися до робіт одного з засновників сучасної психології, визначної постаті ХХ століття — Карла Густава Юнга. Він у своїй практичній діяльності дійшов висновку, що найтрагічнiшою рисою сучасного людства є розкол між свідомістю людей і їх несвідомим. Про це йдеться в багатьох роботах Юнга. А принаймні в одній зі своїх робіт він дає «ключик» до розуміння того, як це сталося. Юнг говорить про те, що стрімкий відрив і емансипацію свідомості від несвідомого, від своїх коренів, в принципі, можна вважати справою рук сатани. В одній зі своїх книг інший видатний психолог, засновник трансперсональної психології Станіслав Гроф описує, як при зануренні в глибини своєї психіки, в глибини свого несвідомого тверді матеріалісти і атеїсти втрачали свої «непохитні» переконання. Власне ці переконання «обтрушувалися» з них, як пилок з крилець метеликів. Це і не дивно, адже в глибинах своєї психе вони зустрічали Бога, чий образ неодмінно закарбований у кожній людській душі. Ця тема варта окремої розмови, але для чого я все це тут кажу?
Саме для того, аби пояснити, що наша свідомість (разом із своїм чудовим інтелектом) несамостійна і залежна частина нашої психіки. І чим рішучіше свідомість намагається заперечити своє несвідоме, відірватися від нього, тим сильніше потрапляє в залежність від несвідомого, від його неконтрольованих і дуже потужних стихій. Крім того, внаслідок свого однобічного аналітичного спрямування, свідомість сама по собі не здатна відображати цілісний образ оточуючого світу. Саме тому покладання на інтелект непомірних надій є марною і вкрай небезпечною справою, оскільки вже призвело і буде призводити до багатьох болючих помилок. Власне, ця багатогранна і всеохоплююча криза, яку зараз переживає людство, і є в основному «заслугою» нашого інтелекту.
А до чого ж тут ноосфера? Справа в тому, що ноосфера давно вже існує. Існує стільки, скільки існує людство. Ви ніколи не замислювались над тим, чому раптом в якийсь час одна і та сама наукова, філософська або мистецька ідея приходить до різних зовсім не знайомих людей, які живуть часто-густо в різних куточках світу? Чому, наприклад, 1859 року ідея природного відбору осінила одночасно Уоллеса і Дарвіна? І таких прикладів безліч було і є зараз. Усе це і є одним із проявів ноосфери. Але оскільки роздрібнена, проте дуже гордовита свідомість людей відірвана від колективного несвідомого людства, це неодмінно в такий самий спосіб відбивається і на стані ноосфери. Тобто ноосфера так само недосконала і розколота. Що ж робити?
«Змінися сам — і зміниться світ навколо тебе». Нам, аби подолати «кризу сприйняття», варто спробувати подолати свою внутрішню кризу, спробувати ліквідувати прірву, яка пролягла крізь наші душі. У принципі, люди з сивої давнини знайомі з цією проблемою. Існують східні і західні духовні практики, шляхи «просвітлення», «розширення свідомості», «психосинтезу» тощо. Кожен, якщо він бажає змінитися, вільний обирати свій шлях. І серед існуючих шляхів є й такий. Можна спробувати не «вивчати» Біблію за допомогою холодного інтелекту, поза межами Церкви, старанно відшукуючи у Святому Письмі «підтвердження» власних думок, а просто жити за Біблією. Це, звичайно, набагато складніше, ніж проголошувати нездійсненні політичні декларації. То, може, все ж таки варто спробувати?
