Нарешті в Україні почали відстоювати національні інтереси. Саме так я розцінюю підписання Президентом указів про переведення роботи багатостраждального нафтопроводу Одеса—Броди в аверсний режим роботи замість реверсного. Колись, можливо, напишуть сагу про цей нафтопровід, з яким вже багато років Україна пов’язує свою енергетичну незалежність. Спочатку побудували, а потім виявилося, що наповнювати трубу нічим. Легкої каспійської нафти забракло (скоріше, забракло політичного консенсусу в цьому питанні на той час). А відтак західноукраїнські НПЗ, які розраховували на легку каспійську нафту, вимушені були й надалі переробляти російську.
Йшли роки. Багато політичних декорацій змінилося за цей час на політичній сцені світу. Україні, та й Європі, потрібно було пережити цілу низку трагічних енергетичних подій, пов’язаних із поставками газу з Росії, перш ніж вони прийшли до висновку, що джерела енергоносіїв потрібно диверсифікувати. Ми пам’ятаємо ці історичні віхи: початок 2006 року — перший російський «газават» проти України, 2007 рік — перекрито вентиль на Білорусь і, безумовно, найгарячіша, а звідси й найефективніша — січень 2009 року та холодна замерзаюча Європа. За цим, як водиться, пішов слідом клубок взаємозвинувачень Росії та України, пошуки винуватого, й, нарешті, Європа зрозуміла, що відсидітися за спиною України не вдасться. Тож вона постала перед нелегким вибором — бути на 60 відсотків залежною від поставок енергоносіїв із Росії, або ж шукати інші джерела енергопостачання й таким чином накликати на себе як мінімум невдоволення з боку постачальника-монополіста газу — Росії. Треба сказати, що наслідками двотижневої газової війни Росії проти Європи стали знакові події. Безумовно, головними з них є реальні кроки зі створення «Східного партнерства» (Азербайджан, Грузія, Україна, Молдова, Вірменія, Білорусь), прийняття Європарламентом третього енергетичного пакету — плану лібералізації енергоринку Європи, підтримання Ашгабатом (головним постачальником газу через Росію) альтернативного газогону Nabucco в обхід Росії, відмова Болгарії надати свій внутрішнгій газогін Росії в рамках проекту South в обхід України з півдня, та й перспектива газогону Nord Stream в обхід України з півночі по дну Балтики теж зустрічає у скандинавів все більший супротив із екологічних міркувань. Усі ці моменти, безумовно, сприяли підписанню вищезазначених указів Президентом щодо нафтопроводу Одеса—Броди.
Ще 2008 року Президент Ющенко запропонував уряду перевести нафтопровід Одеса—Броди на роботу у проектний, аверсний режим. Але тоді знайшлося досить багато лобістів серед урядовців, які просто заблокували це рішення. Пройшов іще рік. Після активних кроків Президента України та уряду щодо презентації у Європі української ГТС як надійної транспортної газової системи — невід’ємної складової європейського енергоринку — між українським урядом, Єврокомісією, Європейським інвестиційним банком та Всесвітнім банком у березні в Брюсселі було підписано спільну Декларацію про модернізацію ГТС України. Це викликало шквал критики, обурення, наклепів та інсинуацій з боку Росії, що нібито її не запросили на підписання Декларації. Пережили й це. Звичайно ж, Україні дісталося значно більше, ніж Європі. Та ось, нарешті, 14 травня Президент Ющенко підписав Укази «...про невідкладні заходи на виконання Брюссельської Декларації та реалізації проекту Євро-Азійського транспортного коридору на базі нафтопроводу Одеса—Броди, запущеного в аверсному режимі».
Що ж, ці укази, на мою думку, запізнилися як мінімум на чотири довгі роки. Чесно кажучи, навіть після них я не дуже вірю, що проблема нафтопроводу Одеса—Броди зрушиться в бажаному для України аверсному напрямі. Дуже багато навкруги цих труб зав’язано та створено політико-економічних інтриг, які, безумовно, будуть одразу ж запущені в дію, тобто відновлять свою «роботу». Впевнений, що Росія, аби зберегти нинішній статус-кво, запропонує Україні ряд заходів — підвищення тарифу за прокачку нафти в реверсному режимі, або ще щось. Вистачило б тільки снаги нашому Президентові побороти потужний супротив як ззовні, так і всередині країни та відстояти українські інтереси в цій нескінченній перманентній боротьбі.
