Село Тухля Сколівського району на Львівщині асоціюється з безсмертним твором Івана Франка «Захар Беркут». Іван Франко бував у цих місцях, любив тут відпочивати й записувати місцеві перекази та легенди. От одна з них і надихнула його написати повість про події сивої давнини, які відбувалися тут, на березі річки Опір.
Тепер це село, яке має зручне розташування завдяки міжнародній трасі Київ-Чоп й завдяки залізничному сполученню, приваблює туристів. Звичайно, найбільше ваблять Карпати: взимку — гірськолижний курорт Славське, що поряд, а влітку — гори Маківка, Кіндрат, Солиган, Беркут. Гора Беркут височить над селом на рівні 964 метри й проглядається з усіх його боків. На ній встановлено пам’ятник Захарові Беркуту — мудрому старцю, який провадив тухольську громаду й захистив її у найважчі часи. Кажуть, що на цій горі він похований, і саме звідси скинули на татар той знаменитий камінь, що загородив тухольську долину. А село було не там, де зараз, а в ущелині, яка добре проглядається з Беркута й зветься Запалою долиною. Зараз вона поросла лісом. Підніматися на цю гору — справжня атракція для туристів. Гора, до речі, з сюрпризами — не так просто її подолати, але бути в Тухлі і не бути на Беркуті — це як у приказці «Бути в Римі і не бачити Папи Римського»...
У Тухлі, майже в самому центрі села, збереглася криниця, з якої пив воду Іван Франко. Зараз вона дбайливо оббита деревом, є напис, що з цієї криниці пив воду Іван Франко, і вода у ній холодна-холодна. Після важкого підйому на Беркут опинитися біля цієї криниці — справжня насолода і нагорода. Поряд є фрагмент того знаменитого каменя, яким був перегороджений потік (принаймні, так кажуть у Тухлі), скульптурна композиція «Захар Беркут», і ще донедавна був пам’ятник Іванові Франку відомого львівського скульптора Анатолія Галяна. Недавно цей пам’ятник вкрали. Приїхали якісь варвари вночі, зняли бронзовий монумент і трохи мармурової плити. Мабуть, щось завадило зняти більше плит. Мешканці Тухлі стверджують однозначно, що це зробили не місцеві люди: пам’ятник багато років стояв, і ніхто його не рухав. Це зробили заїжджі вандали. Хто саме? Відповідь на це запитання мало б дати слідство, але ніхто чомусь не вірить у його результативність. Може, у цій справі допомогло б «Всевидяче Око» — скульптурна композиція нині уже покійного Анатолія Галяна, встановлена на фасаді львівського храму Святої Трійці? Всевидяче Око все бачить? Невже сподіватися тільки на Нього?
