Вельмишановна пані головний редакторе!
В «Дні» (№189) була надрукована дуже цікава стаття Оксани Пахльовської «Юнги на борту Ноєвого ковчегу».
Хочу також долучитися до обговорення цієї теми про молодь своєї статею «Якщо молодь є частиною своєї нації — вона є творцем її історії».
Якщо сiм мільйонів молодих українців залишили Україну через безробіття — в цьому винна держава. Також причинами є психологічний стан, менталітет та національна свідомість даного покоління. Притому якість молоді підсумовується якістю покоління, яке її виховувало, отже, і якістю держави даного часу.
Якщо розглянути молодь першої половини ХХ століття, зокрема, Західної України, то слід зазначити, що були виховані УВО-ОУН- УПА (Українська Військова Організація, Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська армія) гаслами державності та самопосвяти. Метою організацій було звільнення України від поневолювачів і розбудова власної держави. І знайшовся вихід із ситуації. Згуртувалися у кооперативну систему; зібравши кошти, створили банки, звідки західні українці брали позики на власні підприємства, крамниці, фабрики. Фінансувалися україномовні школи, преса, видавництва, преса, література, мистецтво. Це була молодь, яка брала участь у війні з поляками за Західну Українську Народну Республіку та допомагала Києву боротися проти російського поневолення. Їхні діти вступили у молодіжну ОУН-УПА з гаслом «Здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї». Вони чинили опір нацистам, комуністам, а згодом стали в обороні проти здійснення акції «Вісла». Вони розвивали економіку Західної України під гаслом «Свій до свого по своє». У той же час за Збручем молода людина в радянській Україні була перебудована, відтак — не мала права самостійно мислити. Про це описано в романі Валерія Шевчука «Юнаки вогненої пащі». Коли молодий студент вголос заперечив у школі, що російська мова і література — найдосконаліші, за таке блюзнірство його виключили зі школи, передали під пильне око «органів», а далі на нього чекало заслання в Азію. Учителі української мови розповідали, що доброзичлива Росія піклується усіма народами та пропагує культури кожного, зокрема. Наприклад, доба Київської Русі — це історія Росії... Крім інтелектуальної інтоксикації української людини, відбувалося також її фізичне знищення, починаючи з часів УНР. У журналі «Сучасність» (№2 за 2007 рік) Сергій Грабовський написав: «...не можна забувати, що Голодомор означає масштабну антропологічну катастрофу і масовий перехід населення до настанови на виживання, замість повноцінного життя, що закарбувалося у національній пам’яті та передається з покоління у покоління на підсвідомому рівні»..
Отже, тих сiм мільйонів — це розчарована молодь України, яка нагадує перших американців 200 років — втікачів з Європи до берегів Нового Світу, втікачів від релігійних війн, соціальної несправедливості, економічних злиднів. Не сталося чудо справедливості, а розгулялося беззаконня, влада мафіозі та олігархів, боротьба з індіанцями й одночасно виборювання нових законів й порядку, розвиток демократії. Так витворився новий тип американця, що може знайти happy end, бо є людиною, яка know how. Цей індивід був будівничим економічної потуги США. Історію Америки творив індивід. Хоч спершу розчарований, він твердо прийняв рішення бути творцем нового. Такою залишилася молодь Америки з новими складними випробуваннями в часи депресії 30- х років чи політичною боротьбою за припинення війни у В’єтнамі.
Українська молодь не прийняла рішення знайти свій know how у розбудові власної держави. Її сiм мільйонів воліли рятуватися чужиною, допомагаючи своїм рідним. Вона не зуміла вийти із закарбованого на підсвідомому рівні національного безпам’ятства, також залишилася із настановою «аби вижити». Отже, не зуміла перш за все створити нове власне життя з гаслами «Україна понад усе».
Фактом є те, що тих сiм мільйонів — здібні, інтелігентні. Та частина, яка зупинилася в Канаді, швидко опанувала англійську мову і навіть розпочала вести свій малий бізнес. Та так звана четверта хвиля еміграції заробітчан не повернулася додому з досвідом та грішми, щоб поринути у розбудову України.
Крім тих семи мільйонів є й інша українська молодь, яка творила «помаранчевий» Майдан. Проте їй потрібна допомога інтелектуалів, щоби зосередитися на нову позитивну самопроекцію України на ХХI століття. Отже, в Україні вже пробуджений індивід, який вже не так страждатиме від психо-менталітетної травми, який відчує моральний код України, вартість національного «Я», та з пасивної настанови «щоби вижити» виловить творчу енергію усестороннього державотворення.
