У концепціях, що пояснюють суть сучасного українського суспільства, найчастіше вживається термін «трансформація». Україна розглядається як транзитивне суспільство або суспільство, що трансформується. А трансформація — як процес перетворення політичного, економічного, соціокультурного простору, процес переходу планової економіки в ринкову, авторитарного суспільства в демократичне, процес формування плюралістичного за ідеологією, нормами й цінностями соціуму. Суть трансформації пояснюється процесами модернізації. Остання розглядається як міжнародна соціалізація країни, тобто приведення економічних, політичних і соціокультурних показників до західних зразків або, точніше, — до стандартів сучасних розвинених, цивілізованих держав. У цьому ключі Україна характеризується як суспільство, що «наздоганяє».
Але багатьох у цій теоретичній схемі бентежить та обставина, що за рівнем економічного розвитку наша країна настільки відстає від сучасних розвинених держав, що можливість наздогнати їх уявляється утопією. Називаються цифри, що характеризують економічні показники країни на рівні нижче за соте місце в світі. У дуже вразливих натур це спричиняє відчай, почуття меншовартості й невиліковний песимізм. Очевидно, що необхідний інший теоретичний підхід, який давав би шанс для оптимізму й додавав імпульсу до конструктивних змін і віри в майбутнє.
Тому пропонується розглядати трансформацію як процес пристосування країни, що відстала, до здатності розвиватися спільно із західними країнами, тобто процес формування механізмів спільного розвитку на сателітній основі.
Слово «сателіт» вживається в політології для позначення формально незалежної держави, фактично підлеглої великій розвиненій країні. Але первинне значення слова передбачало значення «залежний попутник», і тут слово сателіт використовується саме в цьому значенні. Сателітне суспільство — це таке, що: а) формально незалежне; б) фактично залежить від розвиненої країни (або країн) економічно, політично, соціокультурно; в) є залежним попутником в історичному процесі; г) країна-домен «підхоплює» свій сателіт у історичному розвитку. В результаті, хоча сателітне суспільство залежне, проте воно постійно перебуває в одному соціальному часі з суспільством-доменом. Домен начебто несе на своїх плечах сателіт у процесі соціального й історичного розвитку. Тут країна-сателіт не доганяє, а «причіпляється» до більш розвиненого суспільства, що динамічно розвивається. Але для такого «причеплення» потрібні механізми зчеплення, стикувальні вузли. Вони й виробляються в процесі трансформації. З їхньою допомогою наша країна йде в нову епоху, перебуваючи в тій же точці історичного часу, що й розвинені країни.
Основним механізмом пристосування є інституційна трансформація. Нові інститути змiнюються таким чином, що забезпечують здатність суспільства розвиватися спільно із західними країнами. Соціо- й технополіси — ідея Євгена Марчука, про яку часто пише газета «День», — також можуть бути тими інструментами, за допомогою яких українське суспільство міцніше й надійніше «прикріпиться» до розвинених країн у їхньому русі вперед.
У такому контексті статистичні викладки, що жахають нас відсталістю країни, дають спотворену картину. Так за темпами розвитку наша країна поки що відстає. Але реальність є такою, що ми користуємося технічними та культурними досягненнями розвинених країн, ми перебуваємо в зоні їхнього впливу. При цьому дуже важливою є здатність сприйняти нові досягнення, зробити їх об’єктом своїх потреб, бажань. Інакше ніякі досягнення не зможуть зацікавити людину.
Сателітне суспільство має низку незвичайних властивостей. Одне з них — це явище без суті. Взяти, наприклад, демократію, громадянське суспільство. Ці слова наповнюються суттю в міру можливості їх наповнення, в міру того, як суспільство спроможне відповідати значенню цих слів. Слова з’являються тому, що вони супроводять розвинене суспільство, але суть треба заслужити, дорости до неї. До потреби в комп’ютері, в зручному житті ми доросли. А до потреби в громадянському суспільстві — ні. Тут справа не у відсутності досвіду й навичок, а знов-таки в потребах. Чи є потреба в демократії? Демократія — це норматив, заданий суспільством-доменом. Але сателітне суспільство розв’язує будь-які проблеми авторитарно, воно не знає інших способів. Тому й проблема демократії розв’язується звичним і зрозумілим способом — авторитаризмом.
Питання — до кого «причіплятися»: до Росії чи до Західного світу? Але Росія сама багато в чому теж «суспільство, що причіпляється». Тому — краще до Заходу.
«Причеплення» необхідне для того, щоб бути сучасною державою. Сучасність виявляється, передусім, у складі життя, який добре описує соціальну складову дійсності. Спосіб життєдіяльності значної кількості громадян держави-сателіта близький до зразків західного світу, багато в чому схожий на нього.
Образ «сателіта, що «причепився», дозволяє зрозуміти, чому відстала Україна рухається приблизно з тією ж швидкістю історичним шляхом, що й розвинені країни. Ми користуємося плодами розвинених технологій, комп’ютерною технікою й відповідними програмами. Українці їздять на тих же машинах, дивляться телевізори тих же марок, частина українців дозволяє собі харчування, ідентичне західному. У чому, власне, відмінність? Хіба що в частці того населення, яке веде повноцінний спосiб життя, порівнюваний із західним. У кожному з нижчих шарів щось погiршується, наприклад, якість охорони здоров’я. Але й тут досить часто використовується для лікування сучасне західне обладнання й препарати.
Ефект суспільства-сателіта породжує парадокси й, здавалося б, нез’ясовні явища. Наприклад, багато іноземців, приїжджаючи в нашу країну, дуже дивуються невідповідності того, що вони очікували побачити, тому, що вони бачать в Україні. Вони, маючи офіційну статистичну інформацію, чекали побачити убогу країну, сумних, погано вдягнутих громадян, напівзруйновані міста тощо. Але нічого подібного — Україна дивує їх сучасним виглядом, розвиненими, освіченими громадянами зі способом життя та характером потреб, багато в чому відповідним західним уявленням. Будучи небагатою державою, Україна завдяки запозиченню зразків західного способу життя виглядає як цілком сучасна країна.
Виходячи з розмов про кризу Заходу й західних цінностей, може виникнути думка, що Захід рухається в прірву, а разом із ним проваляться в прірву й ті, хто «причепився» до нього. Але, по-перше, це ще питання, чи до прірви рухається західний локомотив, а по- друге, «причепитися» — не означає злитися, не означає намертво скріпитися. Можна, за бажання, й «відчепитися».
Криза, яку переживає наша країна, спонукає краще усвідомити необхідність зв’язати себе з більш досконалим суспільством і спонукає шукати способів такої зв’язки. Реально усвідомити своє справжнє місце у світі, не хизуватися вдаваною значущістю — це завдання трансформації національної ментальності, розв’язавши яке, можна позбутися багатьох проблем, пов’язаних із завищеною думкою щодо себе, завищеною самооцінкою й нереалізованими претензіями. Знати своє місце й відповідати йому — ось суть такого завдання.
Необхідність трансформації полягає не в тому, щоб стати багатими, а в тому, щоб вижити, зберегти народ, націю, державу й не втратити гідності в умовах бідності, постійних техногенних катастроф і екологічної депресії.
Суспільство потребує позитивних цінностей і цілей, навіть якщо воно перебуває у стані кризи. Особливо цього потребує молодь, у якої все життя попереду, хоч би в якому стані суспільство перебувало. Не можна жити з думкою, що ми ніколи не наздоженемо розвинені країни, що ми — безнадійно відстала країна, яка посідає десь сто десяте місце за рівнем свого розвитку. На мій погляд, теорія трансформації й сателітного суспільства може слугувати позитивною концепцією соціальної динаміки в умовах кризи.
