Відгук на статтю Ігоря Лосєва («День» № 102-103 від 14-15 червня 2013 року)
У своїй статті «Україні потрібен «Київ-2», присвяченій транспортним проблемам столиці, п. Ігор Лосєв серед іншого зазначає: «...потоки автотранспорту, в яких захлинається Київ, значною мірою зорієнтовані на адміністративні будинки-«магніти»: Верховну Раду, Кабінет Міністрів, Адміністрацію Президента, міністерства і відомства тощо». Попри те, що на сьогодні ніхто не визначав, якою мірою насправді та кількість автомобілів, що обслуговує держслужбовців, сприяє утворенню транспортних проблем, пропозиція автора «...десь у 15—25 км від Києва збудувати новий урядовий центр, що мав би статус столичного району міста», видається слушною, як і ряд інших пропозицій, що містяться в цій же статті. Маю бажання з шановним автором і подискутувати, й дещо з’ясувати.
«Адміністративний центр колишньої УРСР, — пише п. Ігор, — не був розрахований на виконання справжніх столичних функцій. Тому тут роками будувалися вузькі вулиці з мінімальною проїзною частиною...» Перепрошую, в історичній частині Києва (а такою я вважаю територію міста в кордонах на день «великого» злочинного перевороту 1917 року) нових вулиць не прокладали.
То в чому ж причини транспортних проблем в історичній частині міста?
Перша з них розглядається в статті п. Лосєва й «дублюється» на початку цієї статті. Вказує п. Лосєв й на ще одну причину виникнення транспортних проблем: «...замість вдосконалення мережі пасажирських автобусів, тролейбусів і трамваїв київське начальство, суттєво занедбавши цю галузь, пішло шляхом сприяння використанню маршруток, які не можуть замінити великі пасажирські транспортні засоби, водночас посилюючи хаотичність на дорогах, аварійність і загазованість». Нібито все правильно. Та виникають два запитання. Перше: чи мало колись київське начальство достатньо коштів для придбання необхідної кількості великих одиниць міського транспорту? Друге: якщо почати масово замінювати маршрутки на великі транспортні засоби, то куди працевлаштовувати величезну кількість водіїв, які зараз працюють на маршрутках?
Третя причина стане зрозумілою, якщо ми розглянемо транспортну ситуацію, приміром, на кварталі Хрещатика між Європейською площею й майданом Незалежності та в Музейному провулку. Крокуючи там чи то тротуарами, чи то подвір’ями, ви весь час лавіруєте поміж легковиками. Звідки вони там накопичуються? Річ у тім, що в розташованих там житлових будинках залишилися мешкати лише поодинокі родини, переважну ж більшість квартир або викуплено, або орендуються фірмами й фірмочками. Якщо в «нормальному» житловому будинку автомобілем володіє власник однієї з кількох квартир, то в будинках, «окупованих» фірмами й фірмочками, власниками автомобілів є переважна частина співробітників. Зрозуміло, подібне коїться не лише на Хрещатику та в Музейному провулку...
Четверта причина полягає в тому, що, попри протести громадськості проти спотворення історичного обличчя Києва, погіршення стану довкілля, створення нових і нових незручностей мешканцям, в історичній частині міста триває будівництво багатоповерхівок. Через надвисоку вартість квартир у них дозволи на їхнє спорудження «пробивають» пройдисвіти від будівництва та архітектури, а серед «поселенців» цих «апартаментів», людей аж ніяк не бідних, відсоток власних автомобілів на порядок вищий, ніж у мешканців інших будинків. Частина хмарочосів — це офісні центри, тобто притулок фірм і фірмочок...
Висновок: будівництво хмарочосів у центрі Києва слід терміново заборонити! Проте міська влада міркує по-іншому.
У багатьох столицях, мегаполісах, інших містах цивілізованих країн Європи є чимало вулиць, яких ви не побачите в Києві: прямуючи ними, із розведеними в боки руками, люди однією рукою торкаються будинку, розташованого по один бік вулиці. Відстань між вікнами розташованих один навпроти одного будинків — менше, ніж два метри. Удень і вночі безперервною вервечкою рухаються цими вулицями захоплені баченим туристи. Мешканці переселятися не збираються. Нехай би хтось насмілився запропонувати ці будинки зруйнувати й на їхньому місці звести хмарочоси...
Історичний центр Варшави під час Другої світової війни постраждав не менше, ніж історичний центр Києва. Та поляки відбудували його точнісінько таким, яким був до руйнації. Камінь до каменя. Вибудовували в дуже важкі 50—60-ті повоєнні роки. На такий подвиг здатен лише народ із вкрай загостреним відчуттям національної гідності. Поляки пишаються тією відбудовою. І туристів, які відвідують Варшаву, в багато разів більше за тих, які відвідують Київ. Хоча польська столиця набагато молодша за українську.
Ось зараз і ми, із запізненням у десятки років, мусимо зробити те, що зробили поляки. А це означає, що потрібно не лише заборонити будівництво хмарочосів у історичній частині Києва, а й прибрати ті, що вже понавстромляли на кожному кроці, укупі з іншими коробами й казармами, й на тих місцях відбудувати те, що там колись було. Інакше кажучи, повернути Києву його історичне обличчя! Без цього місто з-понад півторатисячолітньою історією ніколи не сприйматиметься як історичне, не стане туристичною Меккою, не цікавитиме по-справжньому ані своїх громадян, ані іноземців, не виконуватиме покладеної на нього величезної історичної місії.
