Мій давній знайомий Хома Скептик, відомий мандрівник у космочасопросторі, який не раз уже розповідав читачам газети «День» про деякі зі своїх мандрів, цього разу побував на Марсі. Річ у тім, що на цій братній планеті не лише дуже заклопотані подіями в Україні, а й збираються надіслати велику групу спостерігачів за виборами президента України. Щоправда, йдеться лише про другий тур — у першому, кажуть, нічого непередбачуваного не станеться. Що ж, поживемо — побачимо. А тим часом Хома Скептик зібрав відгуки марсіанських ЗМІ на кампанію з виборів президента в Україні. Окремі з них він пропонує увазі читачів — за звичаєм, попросивши мене контактувати з редакцією.
Як на мене, до цих фрагментарно поданих відгуків слід поставитися вельми критично, оскільки марсіанським політичним аналітикам, а тим більше «акулам пера» — з їхньою космічною маргінальністю — важко зрозуміти специфіку українських виборів, як і ментальність народу взагалі. Хома Скептик цього не врахував, забувши про власний скептицизм. І все-таки цікаво ознайомитися з тим, як ми бачимося в ближньому космосі під час подій, що вважаються — слушно чи не слушно — доленосними.
(На прохання Хоми Скептика — І. Дзюба.)
«Загадкова країна: країна криз, руїни і геніїв» (з газети «Марсіанська правда»): «Це справді дивовижна і загадкова країна. Протягом багатьох років зі шпальт усіх газет, з телеканалів усіх власників-олігархів і мегафонів усіх політичних партій ллється волання про те, що вона ось-ось загине, і здається, сам Господь Бог не здужає її врятувати. Та ось настає «день Ікс» — день виборів президента, — і на авансцену політичного життя вириваються десятки мужніх і жертовних геніїв, готових урятувати приречену країну буквально за кілька днів чи тижнів, так би мовити, не відходячи від каси. Мужність цих людей заслуговує на повагу, а жертовність просто захоплює. Адже вони знають, що ввійдуть в історію як ті, що знову довели країну до нової руїни (так у них узвичаєно: кожного президента, який відбув свій владний термін, проводжають не словами подяки, а словами глуму, а руїни доганяють одна одну і ніяк не впораються з цією фанатично упертою країною ), — і все-таки йдуть на цю безславну самопожертву. Хто наступний?».
Трохи інакше дивиться на цю тему друга «рейтингова» газета — «Навіки разом» (спільне видання компетентних органів Марса та його супутників Фобоса і Деймоса). Вона опублікувала статтю «Хто врятує Україну від рятівників?» Автор її — відомий марсіанський психоаналітик і звіздар Потап — досліджує синдром рятівника нації як специфічне відхилення від нормального людського самопочування; що ж до українського варіанту цього синдрому, то, запевняє марсіанський Потап, він має не лише психокомпенсаторний, а й підсвідомо маскувальний характер, оскільки той чи інший рятівник спочатку докладає максимум зусиль для того, щоб створити ситуацію крайньої потреби в порятунку, а потім героїчно пропонує власні послуги. Тож, робить висновок газета, українська людність недарма шукає захисту від рятівників, аби жити своїм нормальним життям.
«Трагедія українського виборця» — під такою назвою подала свій погляд на передвиборну атмосферу в Україні газета «За марсіанський Марс». Вона вважає, що в українців фактично немає вибору. Адже всі кандидати — горою за Україну. Або голосуй за всіх гамузом (що не передбачено законом), або спробуй утямити, хто з них за яку Україну (що неможливо — тобто, в принципі, й можливо, але краще не докопуватися, щоб уникнути депресії). Всі обіцяють усе, а з’ясувати — чи хтось чогось, може, й недообіцяв — немає як. Бувалий виборець знає, що голосувати можна хіба за того, хто нічого не обіцяє, отож і не дано йому буде тебе обдурити. Але спробуй знайти такого. Безвихідь... Марсіанський кореспондент наводить два типові приклади розпачливого становища виборця. На одного з них справив сильне враження слоган однієї з партій: «Україні не потрібні порожні обіцянки». «Ось воно, нарешті!» — зрадів виборець. Та коли захотів довідатись, що пропонується замість порожніх обіцянок, виявилося: йдеться про урочисте перейменування порожніх обіцянок у непорожні. Інший випадок. Виборця насторожило гасло: «Україна для людей». Вочевидь дискримінаційне гасло. Справді: чому тільки для людей? — засумнівався виборець. А для олігархів? Для нардепів? Для політ-еліти? Порадився із добрими знайомими. А ті дружно взяли його на сміх: мовляв, ти хіба не знаєш, що на партійному жаргоні «люди» — то і є олігархи, нардепи й політ-еліта. Все стало на свої місця, і на душі полегшало...
Та якби ж усім!
«Передвиборче рекетирство?» — під таким питальним заголовком марсіанська агенція новин «Ймовірно, але не факт» опублікувала повідомлення свого кореспондента з Брюсселя про те, що нібито Головний Кандидат від опозиції на виборах президента України подав у Європейський суд скаргу на Главу Держави і Голову Уряду за порушення його прерогатив Головного Опозиціонера. Він стверджує, що в ході передвиборної боротьби і один, і друга (хоч і тоном нижче) виступали як принципова опозиція до влади і викривали владу та одне одного у всіх можливих гріхах, не залишаючи роботи Головному Опозиціонерові, що могло відібрати в нього голоси виборців. Це, мовляв, рекетирське забігання на чуже електоральне поле. До того ж, скаржиться він, «за власть обидно». І справді, розводить кореспондент своїми марсіанськими руками...
«Якого роду іменник Україна?» — це питання зацікавило авторів популярної радіопрограми (на Марсі й досі існує проводове радіо) «Мова наська — марсіанська». Вони звернули увагу на те, що вся територія України уквітчана транспарантами і білбордами двох родів: на одних Україна — «Вона», на інших — ніби й «Він», бо тільки з «Ним» вона (тобто не «Вона», а Україна) запрацює, тобто, виходить, сутність України все-таки в «Ньому». Бідні марсіанські філологи геть заплуталися в українських займенниках: може, думають, у туземній мові передбачена якась перехідність або взаємодія родів? Спробували звернутися до туземців — так одні впевнені, що Україна — «Вона», інші — що «Він». Треті — що це одне й те ж саме. Мовляв, не чіпляйтесь до нас із своєю граматикою — ми живемо політикою, а не мовою.
ТигрЮЛЯ чи ТигрЯН?
Марсіанське Товариство захисту тварин звернуло увагу на інтенсивне тигряче забарвлення передвиборчої кампанії в Україні, що може негативно відбитися на іміджі та подальшій долі благородної істоти з роду пантерячих. Ідеться не лише про специфічний тембр полеміки, а й про активне використання символіки джунглів. За умов суспільної ностальгії за «сильною рукою» («сильним президентом») навіть прізвища кандидатів, які простягують співвітчизникам рекламну руку, мимоволі асоціюються з царем лісів і пустель, відповідно трансформуючись у народній вимові: «Тигрипко», «Тигренко», «Тигренюк», «Тигробок» та ін. Але найпопулярніші серед них двоє: «ТигрЮЛЯ» (ніжна самоназва) і «ТигрЯН» (боязке народне прозвисько). За всіма гороскопами, вважають на Марсі, невдовзі тільки вони залишаться на виборчому ристалищі. Що переможе: передбачуваний грізний стрибок чи непередбачувана імпровізаційна винахідливість?
Мабуть, над цим застановляються не самі тільки марсіани... І не лише із співчуття до тигрів...
«Чоботом по генеалогічному дереву». Як відомо, демократія і свобода слова на загумінковому Марсі розуміються трохи інакше, ніж у нас. Там і досі надають ваги етичним критеріям, що давно подолані у нас, як «совкові». Тому не дивно, що марсіан бентежать деякі давно узвичаєні у нас форми політичних полемік та передвиборчої боротьби. Марсіанам важко зрозуміти, чому символом демократії і всіх свобод є у нас незбагненне слово «компромат» — і як може жити суспільство в атмосфері густого «компромату», від якого ніхто не захищений. Навіть керівники держави. Як про один із прикладів, марсіанські ЗМІ висловилися про «чобіт» бруду, нібито вилитий напередодні виборів на одного з кандидатів у президенти. (Необізнані марсіани прийняли прізвище автора за міру кількості бруду і тому допитуються: з чиєї ноги чобіт? Їх дивує не лише тон розмови про жінку — на їхній планеті, виявляється, це має значення, а й те, з якою настирливістю, гідною блюстителя знаменитої «5-ї графи» в радянських анкетах, носій «чобота» дошукується семітського домішка в крові предків кандидатки. Невже це «компромат» для українського виборця? — чудуються марсіани. І невже така «компрометація» не образлива для суспільства, яке — за чутками, що досягли й Марса, — хоче утвердитися в демократичних і гуманних традиціях? Навіть називає себе європейським, метикуючи, як проскочити в Європу догори дригом або пропхатися задом наперед?) (Це вони нас питають?!)
...У програмі «Протистояння планет» газета супутника Марса Фобоса «На самостійній орбіті» подає спостереження «Сценка з українського театру політичного абсурду». Нібито традиційний, але модифікований хоровод коло різдвяної ялинки.
ДІЯ ПЕРША
Навколо ялинки кружляє хореографічна група Кабінету Міністрів у супроводі гурту української патріотичної інтелігенції:
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, Дід Ладо, сіяли,сіяли!
Супроти рухається хореографічна група Секретаріату Президента у супроводі іншого гурту української патріотичної інтелігенції:
А ми просо витопчем, витопчем,
Ой, Дід Ладо, витопчем, витопчем!
ДІЯ ДРУГА
Навколо ялинки кружляє хореографічна група Секретаріату Президента у супроводі гурту української патріотичної інтелігенції:
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, Дід Ладо, сіяли, сіяли!
Супроти рухається хореографічна група Кабінету Міністрів у супроводі іншого гурту української патріотичної інтелігенції:
А ми просо витопчем, витопчем,
Ой, Дід Ладо, витопчем, витопчем!
ДІЯ ТРЕТЯ І ОСТАННЯ
До авансцени з-поза лаштунків насувається армада Партії регіонів — партійно-церковний хор, спортивно-танцювальний загін, духовий оркестр, рота балалаєчників і батальйон барабанщиків:
А ми всіх вас витопчем, витопчем,
Ой, Дєд Ладо, витопчем, витопчем!
При наближенні армади сцена рушиться. З-під уламків деякий час долинають уже слабенькі, але все ще принципово протиборні голоси: «Це ми просо сіяли...» — «Ні, це ми просо сі...» А потім усе стихає.
Настає СТАБІЛІЗАЦІЯ.
Історія, буксуючи, скрегочучи і чадячи, дає задній хід.
(Колективний зойк марсіан: «НЕВЖЕ?!»)
І ми кажемо: «НЕВЖЕ?!»
