Еллінські боги створили скриньку Пандори (у перекладі з грецької — «всебічно обдарована») після того, як Прометей викрав з Олімпу вогонь для «черви земної», з яким людина вивищилася до вінця природи. Розгніваний Зевс наказав своєму кульгавому синові Гефесту виліпити із землі та води втілення всіх бід і нещасть. Афродіта наділила створену Пандору вродою, а Гермес, покровитель торгівлі й водночас провідник душ померлих, — облудністю, підступністю й хитрістю. Афіна, богиня із витонченими мистецькими смаками, вгорнула осередок краси й зла в гарне вбрання. Брат Прометея запримітив кралю і взяв її за дружину, а вона в його домі самовільно відкрила скриньку, в якій були сховані всі негаразди. Звідти й розлетілися по світу муки, горе й страждання. Тільки надія залишилася на денці скриньки.
Чи нинішній голубий екран не нагадує віко тієї зловісної скриньки? Яка тільки «нечисть» не лізе звідти нам в очі — низька, ница, натуралістична, брудна, розтлінна, аморальна, брехлива. На жаль, сьогодні телеекран робить згубний, злостивий, «отруйний» вплив, затуманює мозок, потьмарює свідомість мільйонів громадян, які покликані бути будівничими, а не руйнівниками.
На високі ідеали, на все національне, державотворче виливають «помиї» своєї ненависті, антиукраїнської спрямованості малозначимі, випадкові, дрібного калібру суб’єкти. Щовечора їх виводять, наче спеціально відібраних, одних і тих же, на телеекрани, як чад на сон грядущий. Сичать не ставити в Полтаві пам’ятник Іванові Мазепі, бо, за їхніми словами, недостойний український гетьман високої честі. Зрадив царя. Анафему йому від московського Синоду!
Хто кого зрадив? Якого царя? Звернімося за роз’ясненням не до тих, хай і великих, таврованих радянською владою «українськими буржуазними націоналістами», а до великоросійського графа, письменника Л. Толстого. Він писав: «С Петра І начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории. Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжёт, закапывает живьём в землю, заточает жену, распутничает, мужеложствует. Сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста и с чубуком в виде детородных органов... Коронует своего невольника, разоряет Россию и казнит сына. И не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхвалять доблести этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему» /Полное собрание сочинений. — Москва, 1936. — Т. 26. — С. 568/.
У наш час хтось із сучасних вчених міг би пояснити менш освіченим співгромадянам, у чому саме «скажений сват» України, як охарактеризував його Т. Шевченко, перевершив осудженого всім людством Нерона. І хто кого зрадив. Спартак — сатрапів рабовласницької Римської імперії? Северин Наливайко, Зиновій Хмельницький — королів польської шляхти? Кому ж анафему виголошувати? Тому, хто збудував найбільше православних храмів у першопрестольному Києві?
Романтичні риси образу І. Мазепи відтворені в європейській художній літературі, починаючи зі знаменитого Вольтера в прозі й не менш славетного Джорджа Байрона в поезії, оспівані на сценах європейських театрів. Чи хтось із українофобів відає, як оцінював Пушкін Байронового «Мазепу»? «Яке полум’яне творіння! Який широкий, бистрий пензель!» — відгукнувся російський письменник. Сіра особа не дається на таке змалювання.
І от замість пошани — бруд фальсифікацій, очорнення, дискредитація. Нині в українських ефірах провідні телеведучі — заїжджі гості. Слухачам і глядачам залишається самим вирішувати, кого з них і якою мірою можуть стосуватися слова М. Лермонтова, сказані на адресу Дантеса: «Смеясь, он дерзко презирал Земли чужой и быт, и нравы; Не мог щадить он нашей славы...»
Справді, як же треба зневажати народ, щоб сіяти в нього розбрат, ненависть, збурювати протистояння за настановами і на догоду тим, хто нахабно ділить і привласнює загальнонаціональні багатства — землю, підприємства, заповідники, пам’ятки архітектури та й саму робочу силу.
