Думки учасників конкурсу «Експерт «Дня» на шосту тему другого туру «Яким ви побачили свій народ у такий доленосний момент, як вибори президента країни? Висновки, оцінки, уроки?» частково вже були нами надруковані. (Як, напевно, ви зауважили, «День» активно залучає своїх громадських експертів до співпраці.) Сьогодні подаємо кращі з тих, що надійшли останнім часом. Ваші листи стали тим дзеркалом, у якому відобразився портрет явища. Ну а оптимізм відповідей наших експертів, попри їхню критичність, вселяє надію на можливості поступового, еволюційного реформування нашого суспільства.
Оцінки. Громадяни наші потихеньку перестають бути просто населенням. Але й повноправними, повновідповідальними громадянами ми, на жаль, не стали. Так що, строго кажучи, народу ще немає. А є щось середнє. Яке правильніше називати народонаселенням. І показало воно себе так, як і могло себе показати — серединка-наполовинку. З одного боку, поступливим і легкопіддатним навіюванню. Притому особливо легко, якщо його зарплата символічна, а діти ж їсти хочуть.... Або ж, коли життя, вважай, прожите, і будь-яке діяння влади вважається благодіянням. І ще плюс (чи все ж мінус?) звиклих до того, що все, що надруковано або висловлено в ЗМІ, — завжди чиста правда. А більшість широкомовних і найтиражнійших ЗМІ дано на відкуп лише одній особі. Та плюс ще (чи, скоріше, мінус!) — безкоштовні або пільгові послуги, наприклад, ті ж концерти «під патронатом» Л.Кучми.
І чи то ЦВК, очолювана п. Рябцем, нещиро роз'яснює, чи то просто бояться вони «владу застосувати»? А чого чи кого вони бояться? Вочевидь, все тієї ж, яка знову обирається, влади. Але, на жаль, — ніяк не «народу». Хоч саме він і делегує владу.
Але народонаселення безмовне. І тим нагадує натовп. Зголоднілий і тому вже злегка одурілий. Задобрений в основному обіцянками, зрідка — жалюгідними подачками за рахунок сум, вишахраюваних з його ж кишень.
Висновки. Зростають обидві важливі складові електорату. Перша — зомбовано-пристосуванська. Друга — елітно- незалежна. Перша зростає швидше, друга — повільніше. Тому що перша стихійно-протестна, і будь-яка дрібничка — її дріжджі. Але й друга об'єктивно приречена на зростання свого впливу.
Але, природно, для того, щоб виховалася еліта, та ще й незалежна, необхідний, передусім, час, за який вона нагромадить не тільки елітність, але й економічну незалежність, без якої, за великим рахунком, немислима всяка інша. А до того ж і домовитися всередині еліти завжди важче.
Протест виразити, як і лжевтамувати, набагато простіше. І форми цього різноманітні і рівноприйнятні для натовпу. А ось елітні рішення завжди, як правило, вимучуються. У довгих аналізах, суперечках, стиковках принципів, підходів, оцінок. Тому й наростає елітність набагато повільніше.
Тому ж, хоч об'єктивно неминуче зростають обидві частини, разюче помітніше — перша, охлократична. Правда, і значущість обох частин суспільства неспівмірна. Натовп здатний на окремі, хоч і потужні, вибухи, які струшують усіх, але передусім — його ж самого.
Еліта ж задає тон всьому розвитку суспільства, визначає його. І якщо тон вибраний вірно — настає гармонія. Або хоч би близький до цього стан з урахуванням неминучих, як правило, неточностей.
У всякому разі найкраще управління — елітне. Краще — всуціль елітне, по всій вертикалі й у всіх площинах. Тому що досі «спростовувана» і, відповідно, відкидувана елітність грунтувалася ж на невдалих спробах окремих входжень у владу «яйцеголових» і «білих комірців». Яких та, природно, або підминала під себе, або обхаювала. А чого ж від неї ще чекати? Така вже фізіологічна природа влади — прагнути до абсолютності. Але в такому випадку нехай уже править абсолютна елітність.
При цьому істотним є наступне. Масова елітність влади зумовить ще одну важливу властивість прогресу — конкурентність, що зумовлює ефективність вироблення рішень і розвитку всього суспільства. Тільки масове, конкурентне входження еліти у владу об'єктивно може, а тому й мусить дати шанс реальному оновленню суспільства. Правда, до цього шансу треба, по-перше, дорости, а по-друге, елементарно вижити. Як всьому суспільству, державі, так і конкретним особистостям, які його складають і формують.
Уроки. Задають тон виборам люди похилого віку. Вони юрбляться ще до відкриття дільниці, жалкують, що не можна проголосувати зазделегідь, якщо заважає робота.
Частково приєднується до них конформістська частина молоді, що встигла спаскудитися. Це люди, котрі впіймали свій вітер у стихії «чорного» ринку. І, звичайно ж, опущені до жебрацтва розмірами стипендій студенти.
Зіграла роль і, треба чесно визнати, об'єктивніша оцінка штабами Л.Кучми саме реальної обстановки, саме притаманного, а не бажаного кимсь менталітету. Звідси — і перемога розгнузданого, відкидуваного в принципі багатьма чистюлями від політики популізму...
Перемогли, звичайно, не гроші, а дуже великі гроші. І поки «чистюлі» гратимуться в різноманітні внутрішньопартійні ігри у своїх пісочницях, не звертаючись до реальних проектів, ми будемо продовжувати масово деградувати.
Правої і правоцентристської опозиції настільки мало, що, як кажуть математики, нею доводиться в експертній оцінці знехтувати. І якщо Рух продовжуватиме займатися внутрішніми «розбірками», це святе місце об'єктивно не просто проситиме, а вимагатиме нових сил. Хто зуміє стати першим — це питання наявності особистості, вкрай бажано — харизматичної, і, зрозуміло, усього ситуаційного набору.
Чи буде це довгождане об'єднання партій, які раніше розкололи Рух, або ж це буде, скажімо, Партія Нового Дня — питання швидше тактично- ситуаційне. Головне, що потреба у двох-трьох потужних партіях — це класика. І як політики будуть народжувати їх — це їхня справа. Ситуація, «народ» об'єктивно вимагають цього. І зрадіє він не назві, а власному реальному полегшенню. Так що все не так безнадійно. І процес, звичайно, йде об'єктивно в потрібному напрямі. І все буде добре, якщо встигнемо. Вся справа ж іще й у швидкості проведення необхідних змін. Це в питаннях політики, особливо сучасної, один із найважливіших чинників.
Олександр ПРИЙМАК, юрист
Харків
