Остап ЯРИШ, студент IV курсу Львівського національного університету імені Івана Франка, організатор фестивалю Lviv Acoustic Fest:
— Літо, а з ним і подорожі — чим не добре? Нещодавня поїздка в Будапешт, Баку та Братиславу, мабуть, стала найяскравішою подією мого літа. Сподіваюсь, що це лише поки що, адже попереду ще половина липня та цілий серпень. Ця поїздка залишила по собі море свіжих вражень та яскравих спогадів. Втім, я живу у Львові, де все відносно спокійно. Тут набагато легше не сходити з розуму та намагатись жити нормальним життям. Важко уявити собі становище моїх ровесників з Донбасу, які щодня прокидаються і не знають, як цей день закінчиться для них. Ситуація на Сході країни та постійні новини про збиті літаки, авіаудари та смерті наших співвітчизників, про можливу вже відкриту та масштабну агресію з боку Росії змушують неабияк хвилюватись. Зрештою, це змішані відчуття: і страх, і ненависть, і туга, але разом із ними — гордість за наших військових, невимовний патріотизм та палка любов до своєї країни. Впевнений, що врешті-решт ми переможемо і уже до кінця літа в Україні запанує мир.
Юлія ДЕВДА, студентка III курсу ЛНУ імені Івана Франка, керівник прес-служби факультету журналістики:
— Дуже рада, що здобуваю професійний досвід на телебаченні, нехай як практикант, нехай і нелегко. Добре, коли мені дають можливість розвиватися в обраній галузі, що вчить відповідальності та самостійності. Добре, що зараз перебуваю між своїми старшими колегами та в курсі усіх подій, що відбуваються навколо. А в Україні нелегко і це знають всі. Зрозуміла я і те, що таких захисників, як зараз потребує Україна, потребуємо і ми, дівчата, такої опори і підтримки, такого захисту і вірності. Тільки б живими поверталися скоріше, а то дуже сумно зараз на Львівщині, яка прощається зі своїми героями.
Ярослав НАЗАР, студент V курсу ЛНУ імені Івана Франка, співкоординатор Дискусійного клубу:
— Останні півроку хорошого мало з очевидних причин. Майдан, АТО, сепаратисти, прихована війна, Крим, Росія, мирні мешканці, «зелені чоловічки»... Життя стало подібне на «хештег». Події тепер можна не описувати — бачиш одне слово і розумієш усю картину. Навіть коли намагаєшся думати про щось хороше чи радіти чомусь, завжди десь у серці щось починає тиснути питанням «а може, не варто?». Кожного дня вмирають українці, життя стало схоже і на нескінченні дні жалоби. Свічки у вікнах, свічки на телеекранах, свічки в серцях. Тепер жити без страху — виклик. Навколо лише негатив, вмикати новини страшно, бо лише почуєш, наскільки виріс список Героїв Небесної Сотні, вмикати інтернет страшно, бо побачиш ті жахливі відео звірств, які не вийшли на екрани телебачення...Здається, що у всій Україні відбувається лише щось погане, а до хорошого ми ще не допрацювались... Доволі сумно. Але маємо те, що маємо, як казав сучасник.
Сергій ФІЛІПОВ, студент Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, журналіст:
— Є речі в моєму житті, які аж ніяк не радують. У моїй країні гинуть люди. Сталася хвороблива зміна влади, проте нова не здатна виправдати очікувань людей. У країні процвітає корупція — і навіть вищеописані події їй не заважають. Це дуже погано. Але, в той же час, навколо багато хорошого, на чому я намагаюся концентрувати свою увагу. Життя триває — це добре. З дружиною чекаємо дитину — це чудово. Тільки от моя пухнаста кішка почала линяти — ну, це так собі.
Юлія ПОДЖИНСЬКА, студентка IV курсу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, журналістка ТРК «Регіон»:
— Мені в житті пощастило — моїм незмінним супутником постійно є щось хороше. По-перше, це улюблена робота. Мене постійно оточують креативні і творчі люди. Кожен день я дізнаюся щось нове, спілкуюся з цікавими і часом неординарними людьми. Хороше — це коли тобі дзвонять о сьомій ранку, щоб подякувати за відзнятий сюжет. А по-друге, хороше — це можливість кожні вихідні приїжджати додому до рідних і близьких. Насолоджуватися домашнім теплом і затишком. Адже важливо повертатися туди, де ніщо незмінне, щоб зрозуміти, як змінився ти сам. Я по життю оптимістка, і в мене все добре при будь-якому розкладі.
Дар’я МІГУР, студентка III курсу Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова
— Як на мене, події, що відбуваються в країні, позитивно впливають на суспільство. Звичайно, дуже шкода тих людей, які страждають. Але, загалом, народ згуртувався. У Дніпропетровську влада пішла на діалог з громадськістю та самі люди стали сприймати себе як громадян України. Ми нарешті почали розуміти, що таке громадянське суспільство і потихеньку стаємо такими.
Олександр МІРОШНИЧЕНКО, студент IV курсу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, куратор юридичного відділу Дніпропетровської молодіжної ради:
— Кожен в нашому житті коли-небудь хворів. І з уроків біології пам’ятаю, як працює наша імунна система, тож проведу таку паралель: хвороба — це наша минула влада, яка повільно, але продуктивно та вщент руйнувала нашу Матір-Україну. Імунітет — це національний дух, воля, бажання зробити «своє» кращим, а не заглядати до сусідів. Це саме ті відчуття, за які українці завжди боролись.
Я активно спостерігав і брав участь у «Майдані» і хочу сказати , що ці події неймовірно згуртували молодь. Молоді люди — це наше майбутнє. Коли бачу, що вони знають, чого хочуть і досягають своєї мети, в мене «виростають крила», а коли станеш з ними в один ланцюг, розумієш, що все в твоїх руках.
Ці ж самі хлопці зараз стоять ланцюгом на сході та продовжують відстоювати наше майбутнє. З цими подіями багато чого змінилось, і вже не буде як раніше. Змінилась молодь, змінилась влада, а головне її підхід. Я хочу навести приклад, який, якнайкраще покаже контраст, як ставилась влада до активної молоді зараз і тоді. Минула влада казала: «Ви нам допомагаєте реалізовувати наші проекти», а теперішня влада говорить: «Приходьте, ми підтримаємо ваші проекти, ми вам допоможемо!».
