Коли говорять, що голод був у різних регіонах СРСР (Сергій Висоцький. Про дружбу та багато ще про що. — «День», №73, 28 квітня 2009 р.), то забувають, що українці жили не тільки в Україні, але й на Поволжі, Північному Кавказі, Казахстані. От їх і знищували. Пригадаймо, що тоді старанно знищували українську інтелігенцію, українську культуру. Є документи, що ув’язнювали людей, які, побувавши в Росії, розповідали про відсутність голоду в Москві, Ленінграді, інших російських краях. Заперечувати геноцид українського народу не можна. Звичайно, репресій зазнавали й інші народи, бо керівництво Радянського Союзу прагнуло всіх зросійщити.
Не можу погодитися з твердженням, що Сталін не надав допомоги голодуючим, щоб не підірвати престиж СРСР. Передусім він не хотів підірвати власний престиж. Репресіями народ упокорювали, щоб він і подумати не смів про зміну керівництва, а пропаганда переконувала, що Сталін настільки розумний і великий, що без нього внутрішні й зовнішні вороги знищать всю країну.
Тому народ, який не бореться проти диктатора, постійно платитиме власною кров’ю за його помилки й за те, щоб він (диктатор) тримав владу в своїх руках.
І в цьому актуальність минувшини. Усвідомлюючи історичні трагедії, ми розвиваємо власну політичну культуру. А вона є запорукою того, що жахи минулого не повторяться.
