Уведення предмета «Християнська етика» в навчальних закладах викликало дискусію в українському суспільстві: що це — добро чи зло? Якщо предмет не буде загальнообов’язковим, а тільки факультативним, і тоді не треба здавати заліки і іспити, — безумовно, це — ні те, ні інше, а швидше, пародія на добро! Так можна зіпсувати будь-яку, навіть дуже хорошу справу.
Радянські часи породили в нас майже патологічну ненависть до будь-якого примусу. Примус сторонній, безумовно, шкодить, знищує будь-яке зародження всілякої людської уваги і співчуття. Але ж існує і примус внутрішньої сутності. Такий примус, що йде не від сили тілесної, а скоріше від сили духовної, безумовно, життєдайний для будь-якої людини, а тим більше — для того, хто лише починає жити і тільки поки вчиться життю.
Християнська етика просякнута саме такою духовною силою. Це не треба нікому доводити, досить просто хоча раз заглянути в Біблію. Кому ж і, головне, як може зашкодити така загальна обов’язковість?
Тут вся справа в духовних цінностях. Якщо вони у людини існують, то будь-який примус корисний! Якщо відсутні — будь- який примус, безумовно, є шкідливим.
