Не знаю, якими словами подякувати вам за добродійний, дружній, красивий вчинок. Посилаючи свої спогади дитини війни до вашої газети, не сподівалася, що вони будуть надруковані, та ще так оперативно («День» № 217—218 за 26—27 листопада). Мій низький уклін вам усім.
Дуже вдало підібраний фотознімок, який ще більше підкреслив трагізм ситуації. Сердечно дякую.
Так сталося, що у свій поважний вік я залишилася самотньою. У мене багато родичів, у них зростають діти, які для мене внучаті племінники. Хтось прочитав газету (знайомі, колишні колеги), і всі почали мені телефонувати, розпитувати, вітати. Мої ровесники теж розповідають про пережите у дитячі роки. А я, зробивши ксерокопії з надрукованих спогадів у вашій корисній і цікавій газеті, розсилаю їх, дарую своїм рідним, знайомим, колишнім колегам, шкільним друзям. Оскільки вони мене про це просять, я залюбки роблю це для них. І все це, дякуючи вам, дорогі, шановні люди. Ви зробили для мене дуже дорогий, надзвичайний подарунок.
Нічого доброго не чекаю від нашого уряду. Для дітей війни не передбачені доплати на 2011 рік. Виходить, поліпшення життя не варто очікувати. Тим дорожча для нас увага, повага від людей, які зустрічаються нам на дорогах життя.
P.S. Я студентка Університету 3-го віку (після 50 років почала писати вірші). Керівництво обіцяє видати наші твори збірочкою за умови, що знайдуться спонсори.
