Вельмишановна пані Ларисо!
Зі словами щирої вдячності за велику жертовність, якої так бракує сучасній українській спільноті, низьким поклоном за щире серце українки — справжньої доньки рідної землі — і щирою молитвою за Вас і за весь колектив редакції газети «День» звертається до Вас провінційна журналістка з Калуша Віра Перегіняк.
Передплачую газету вже другий рік, доти мала нагоду читати її на роботі. Багато думок викликали у мене публікації (читаємо цілою сім’єю все), хотілося не раз відгукнутися. Та все не наважувалася. А зараз цей час прийшов. Бо, направду, саме зараз відчуваю, як потрібна Вам підтримка читачів. Бо ж саме Ваша газета є тим вільним українським університетом, до якого треба тягнутися всім. «День» став справжнім мозковим центром українського руху, цілющим бальзамом українського духу, координатором українства у боротьбі за існування на рідній землі.
На початку 90-х на Калущині, де народився не лише Степан Бандера, а звідки пішла у світи, з легкої руки Дмитра Гнатюка, щемлива до болю «Чом, чом, земле моя, так люба ти мені...», активно відроджувалася катакомбна греко-католицька церква. Тож приїздило багато українців-місіонерів, які будили народ, кликали до щирої молитви за Україну. Посеред них був і Місіонер Святого Духа брат Іван Курилишин з Аргентини. Довела доля до близького знайомства з ним. Він проповідував велич, терпіння, і це терпіння посвятив добрій долі України.
Постійно розмірковує над долею України. Цитую: «Як мені відомо, Україна незабаром перейде на марксизм, ще гірший першого. Читайте останню Книгу Біблії, одкровення, 13:1-8. Також французький пророк, званий Нострадамус, передсказав тому чотириста літ, «що в кориті ріки Дніпра після занепаду «комунізму повстане ще гірше як було».
Чому?, — задає сам собі й мені запитання. Бо люди не подякували Богові за занепад марксизму — сам дає відповідь. Невже цей час постав? І збувається Божа воля і пророцтво?
А вже зовсім недавно, також в одній з місійних проповідей, почула іще один аргумент такої Господньої волі.
Нам Господом подарована благословенна земля, співуча, солов’їна мова і пісня, якою захоплюється світ. А ми що із тим дарунком робимо?! Плюндруємо землю, мови своєї цураємося, пісню свою забули. Ось і маємо те, на що заслужили.
Нас, галичан, новітні «науковці» намагаються виокремити, наклеїти на нас різні образливі ярлики.
А ми лише тим різнимося від своїх східних братів, що жили, хоч і під пануванням, та все ж у Європі, демократичній Європі. Тому й прагнемо до свого дому, а не до чужого.
Із повагою, Віра ПЕРЕГІНЯК, с. Новиця Калушського р-ну
