Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Важка доля акторів, або Терниста стежина до... справжньої сцени

25 листопада, 2006 - 00:00

Друга половина XIX століття була одним з найтяжчих періодів для українських акторів. Заборонялися вистави українською мовою. Після революції 1905 року дещо послабилися вимоги до театральних вистав. Але підняли голову російські шовіністи. Вони робили все, щоб перешкодити розвитку українства — створювали, приміром, проблеми українським акторам при наданні приміщень для спектаклів.

В кінці 1906 року в Житомирі гастролювала українська або малоросійська, як її в ті часи називали, трупа Миколи Карповича Садовського (1856— 1933 р.р.). В її колективі виступала видатна українська акторка Марія Заньковецька (1860 — 1934 роки). В репертуарі українського колективу не було опер російською мовою. Так, газета«Волынская жизнь» в № 30 від 18.11.1906р. писала: «Сегодня в театре «Аркадия» начинаются гастроли малорусской труппы М.К Садовского при участии знаменитой артистки М.К. Заньковецкой и других известных малорусских актеров. Наличность в ансамбле таких крупных художественных козырей, как г-жа Заньковецкая и г. Садовский, пользующихся повсеместным незаурядным успехом, надо думать, привлечет к начинающимся малорусским спектаклям заслуженное внимание и со стороны житомирцев».

Майже в кожному номері газета «Волынская жизнь» друкувала великі хвалебні рецензії на спектаклі російських акторів, що було додатковою рекламою колективу Дальського. А українські актори спектаклі грали в холодній залі «Аркадії». Газета «Волынская жизнь» писала: «Или крыша театра так скверно устроена и прогнила, или же отопление неудачно, но во весь вечер публика партера должна была перекочевывать с места на место, дабы предохранить свои головы от крупных капель... не дождя, конечно, а капель воды, которая обильно струилась с потолка».

Отже, 26 листопада житомиряни побачили «За двома зайцями» М. Старицького. В анонсі «Волынская жизнь» повідомляла, що роль Лукерії у «Зимовому вечорі» мала грати М. Заньковецька.

«Волынская жизнь» в №54 від 19 грудня 1906 року вмістила ще одну рецензію свого журналіста: «В данное время в Житомире гостит труппа малорусских артистов, которой руководит М.К. Садовский. Ряд спектаклей убеждает в необходимости отметить как приличный состав труппы, так и достаточную содержательность ее репертуара. Во главе дела стоят выдающиеся артисты малороссийского театра: г-жа Заньковецкая и г. Садовский. Об их артистических достоинствах не может быть различных мнений. Критически говорить о них — значит подтверждать установившуюся оценку их недюжинных талантов.

Остальная часть труппы составляет антураж довольно умелый и старательный. Ставятся преимущественно драмы. Малороссийский репертуар однообразен, но этот недостаток в некоторой степени смягчается постоянными спутниками спектаклей — пением и танцами.

Малороссийская музыка и хореография, несмотря на свою примитивность, имеют подкупающее значение безыскусственности и выразительности. Внешняя сторона спектаклей, декорации, бутафория и костюмы приличны. Можно надеяться, что в праздничные рождественские дни труппа г.Садовского будет иметь успех, которого ей в последнее время явно не доставало.»

У ці дні для виступів у Житомир завітав цирк з Одеси. На двi вистави в один день глядачів явно не вистачало. «Волынская жизнь», №57 від 22 грудня 1906 року писала: «Был 19 декабря у малороссов. В ложах пусто, партер наполовину заполнен «даровой» публикой, на галерке человек двадцать... И это при плате по уменьшенным ценам!.. Странны, право, вкусы у нашей публики. Стоит только объявить, что на один билет можно посетить два спектакля, что «вход дамам бесплатный», или предназначить к розыграшу «корову», и публики хоть отбавляй.

Очевидно, в наш практический век ценится не игра и не таланты артистов, а выгода, часто, впрочем, весьма проблематичная. Во всяком случае, та немногочисленная публика, которая присутствовала на спектакле «Дай серцю волю, заведе в неволю» не пожалела, что посетила театр. Талантливое исполнение г. Садовским роли Ивана Непокрытого, г. Марьяненко Микиты Гальчука и г-жой Герцик Одарки не оставляло желать лучшего. Вообще, состав труппы г.Садовского имеет хорошие силы. Грустные малороссийские песни и разудалые «гопаки» исполнены хором безукоризненно. Воздавая должное игре артистов и таланту капельмейстера, мы, кстати, позволяем себе посоветовать суфлеру сдерживать свой голос, который раздается чересчур явственно в пустом зрительном зале. Хорошими сборами не могут похвастаться и цирковые артисты. Впрочем, и само помещение, и состав труппы может отбить охоту к посещению цирка. Холод в цирке ужасный. Посинелые от холода личики танцовщиц, жалкие кривляния какого-то доморощенного клоуна, нескладная музыка промерзших солдат, пьяные капельдинеры, — все это производит такое неприятное впечатление, что, если бы не г.Рибо и велосипедисты Наузет, в цирке не осталось бы никого. На представлении 18 числа «платной» публики было не более 20 человек, а остальная — артисты из «Аркадии». Приятно все-таки видеть, как цирковые артисты посещают «Аркадию», а малороссы — цирк; поощрение талантов, хотя и бесплатное. Все таки и там и здесь артисты могут утешиться, что они играют не для голых стен».

По дорозі з Житомира колектив зупинився в Жмеринці. Ось спогади М. Садовського: «По дорозі до Кам’янця-Подільського я повинен був зупинитись в Жмеренці на кілька вистав, вволивши бажання тамтешної залізничної громади, яка дуже прохала, обіцяючи повні збори. Нам одвели два вагони другого класу, які були поставлені перед самим будинком театру, отже, вийшовши з вагона, ми попадали прямо в театр». Який міг бути театр поряд iз залізничними рейками, пояснює Марія Заньковецька: «Жили у вагонах, а театром служив якийсь старий сарай при винокурному заводі. Вагони, в яких ми жили, опалювалися, але театр... Він не опалювався зовсім, а освітлювався гасовими лампадами. Надворі стояв тридцятиградусний мороз. Глядачі сиділи в шубах і калошах, а ми тремтіли на сцені від холоду. Грим холонув на обличчі, але приймали гаряче, глядачів повним-повнісінько. Стало парко і скло на лампах полопалось. Ми всі там застудились та коли від’їжджали, удостоїлись королівського вшанування».

Щоб заробити на хліб насущний, акторам потрібен не тільки талант. І час гастролей, і приміщення, і співпраця з журналістами були невдалі. Не вистачало грошей на рекламу. Оголошення в газеті за площею були в кілька разів менші, ніж, наприклад, оголошення про гастролі трупи Дальського. Та й на аренду пристойного приміщення для виступів потрібні були чималі кошти.

Після гастролей у Житомирі та інших містах Садовський у 1907 році взяв в оренду на десять років приміщення театру у Києві. Так почав діяти перший у придніпровній Україні стаціонарний українській театр. Ядром цього театрального колективу стала трупа, яка перед цим виступала в Житомирі.

Гарій МАКАРЕНКО, Житомир
Газета: 
Рубрика: