Національна пам’ять — пульсуючий динамічний суб’єкт історичних процесів. А не дозволяє знехтувати минулим передусім інстинкт самовиживання всієї громади. Звідси природно славити своїх геніїв, напрочуд талановитих, мудрих та відчайдушних земляків. Бо то є батькам — на втіху, дітям — для наслідування, а внукам — повчальним нагадуванням. «Як діди та батьки наші робили, так і нам треба робити», — народ прорік, а небайдужий етнолог Олекса Воропай (1913—1989) занотував і видав 1952 р. в Лондоні «Українські народні приповідки».
У 2008 р. Україна вшанувала 100-річний ювілей знаного у світі нашого земляка — Архипа Михайловича Люльки (23.03.1908 — 01.06.1984). Уже принаймні втретє кияни побували на його маленькій, але неймовірно чарівній батьківщині — в селі Саварки Богуславського району Київщини. Вперше на 95-річчя від дня народження, вдруге — під час відкриття йому пам’ятника. І от нещодавно втретє завітали до прославленого села. Тут були представники й від Російської Федерації: радник посла РФ в Україні, заступник міністра оборони РФ, генеральний директор «Сатурна» та інші.
Приємно вразило те, що це село має доволі пристойний музей історії Саварки, де належне місце відведено в експозиції двом відомим постатям — математикові Михайлу Кравчуку (1892—1942) та авіаконструктору А. Люльці. Розташований музей неподалік від школи, з’єднує їх вузька, хвиляста та довга асфальтована стежка. Таке ж було й життя Архипа.
Один із російських доповідачів зауважив, що от, мовляв, радянська влада (тодішня «людинолюбна» система) надала можливість простому сільському хлопцю здобути освіту, досягти небаченого кар’єрного успіху. Позаяк після перегляду нового документального фільму про А. Люльку (режисер О. Рябокрис, автор М. Сорока, редактор А. Данильченко) у допитливих слухачів склалося дещо інше враження. Виявляється, навчався він за рахунок свого вчителя, оскільки не мав стипендії, жив у того ж учителя, бо не мав де жити. Влада «віддячила» Михайлу Кравчуку арештом і ув’язненням. Сповна, від душі. Так тоді годилося — був геноцид. А московський нарком (міністр) авіапромисловості, доля якого також виявилася складною, надав аудієнцію молодому винахіднику, який добирався до Москви за власні й колег кошти, лише через дванадцять діб напруженого очікування, призначивши її... вночі. Так тоді годилося — набирав обертів антинародний терор.
У подальшому, сягнувши бажаних небачених висот, колишній простий сільський хлопець, знаючи сфінксову систему сталінського режиму, засинав із револьвером (!).
Прикро, але треба наголосити й на такому. Є багато шанувальників таланту А. Люльки — підприємці, чиновники та інший поважний люд. Натомість до цього часу музей історії славетного села не має опалення, а матеріально-технічна база школи стабільно слабка. До села нас супроводжували міліцейські постові — насправді, до нього немає навіть стежки, не встановлено звичайнісіньких дороговказівників. Один із учасників конференції навіть запропонував встановити такі вказівники. Може, і всерйоз.
Скільки ж, запитаймо себе, ще треба нам часу, аби усвідомити вічні істини національного буття, щоби, зрештою, гідно шанувати і повсякчас захищати українську спадщину будь-якого виміру, значення?!
